Слово Кобзаря прозвучало на блокпостах, які охороняють вояки Національної гвардії України. З цієї поетичної акції, влаштованої офіцерами-психологами Валерією Язловицькою та Маргаритою Мудраченко, власне, розпочалися в Україні традиційні шевченківські дні “В сім’ї вольній, новій”.
Обидві дівчини закохані в поезію. Валерія Язловицька закінчила Луганський педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю “практична психологія”. У ній є щось уперте від батька Тараса. Можливо то гени, а, може стіни закладу, названого на честь Кобзаря, спонукали становленню характеру дівчини, яка поставила собі мету ще в дитинстві – стати офіцером.
Для дівчат – це перша ротація в зону АТО. Як у психологів у них багато роботи. Вони обстежують підрозділи, психологічний стан вояків і надають рекомендації командирам, скажімо, з розстановки бійців на блокпости. Це дуже важливо, коли люди, які місяцями знаходяться на службі, спілкуються в тісних бліндажах, де не розминутися, були психологічно сумісними. Дівчата стверджують, що їхня робота допомагає уникати конфліктних ситуацій.
Далі вони працюватимуть з тими хто побував в оточенні, пережив артилерійські обстріли… Стати тут фахівцями, за словами дівчат, їм допомагають психологи “Ліги офіцерів” та представники інших організацій.
- У нас сьогодні багато роботи,- кажуть дівчата,- а після закінчення війни її буде ще більше, адже війна залишає у людських душах глибокі рани.
За словами молодих психологів книга також лікує людські душі. В залежності від її жанру і змісту вона може заспокоювати, мотивувати.
- І надихати як “Кобзар”,- говорить Маргарита.
У той день глибоко під землею, у бліндажі, збудованому з соснових нетесаних колод, під бетонним накриттям звучали пророчі рядки Тараса Шевченка:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Леонід ЛОГВИНЕНКО
