23 серпня – День Прапора. З цієї нагоди варто згадати, що стяги навіть на державних установах часто суперечать Конституції, бо мають надто широку колірну гаму – від сіро-блакитної до темно-синьої та від лимонної до яскраво-жовтої. Не регламентується!
Може, принаймні 23 серпня – в День Державного прапора України – нардепи згадають про його досі розпливчатий статус, який змушує сумніватися у повазі парламентарів до офіційного символу своєї Вітчизни, без якого вона… “не зовсім країна”?
Почали у Львові
Запровадили це свято 2000 року, приурочивши до річниці встановлення синьо-жовтого стягу в 1990-му перед Київською міськрадою на головній вулиці країни – Хрещатику. За рік до незалежності.
Щоправда, першими табу на національний прапор почали ламати не в столиці. Там його вперше за 70 років бачили на закритті Шевченківського свята 22 травня 1989-го, а у Львові рідний стяг підняли 26 квітня того року на мітингу пам’яті Чорнобильської трагедії.
Та й перша з міськрад, на будівлі якої встановили його, стала 23 березня 1990 року – Тернопільська. Львівські міська та обласна наслідували їй, відповідно, 3 і 28 квітня. Але ще 22 січня синьо-жовтий підняли за рішенням другої з них на Високому Замку.
Однак повернення національного прапору саме до Києва увіковічили не лише тому, що він – столиця, а спротив визвольному руху був у ньому більшим, аніж у Галичині. День Державного прапора відзначають саме 24 липня тому, що 1990 року синьо-жовтий стяг встановлювали на Хрещатику як наддніпрянці, так і наддністрянці.
Взяття Києва
Більше того – якби не галичани, то його підняли б у столиці значно пізніше. Бо, позаяк у Київській міськраді питання про вставлення національного прапору на Хрещатику планували розглядати саме того дня, свої знамена повезли тоді на Хрещатик делегації одразу трьох областей – Львівської, Тернопольської та Івано-Франківської.
Остання з них навіть складалася з високого духовенства й чоти дужих хлопців в одностроях січових стрільців. Але представники делегацій вирішили, що, враховуючи великий вклад столиці Галичини у національне відродження країни на зламі 1980-1990-х років, піднімуть у Києві стяг львівського “Комітету захисту національних символів України”, освячений владикою УГКЦ Володимиром Стернюком.
Останні дні імперії. 1991 рік очима КГБ
І хоч Київська міськрада через брак кворуму не прийняла тоді відповідне рішення, зате синьо-жовтого прапору на Хрещатику домагалися столичні страйкові комітети.
Навіть попри те, що тиждень тому, 16 липня 1990-го, Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, встановленню національного прапору в Києві перешкоджали тоді аж 500 бійців загону міліції особливого призначення. А металеву линву флагштоку міськради закрили на замок.
Однак і мітинг тих, хто вимагав підняти національний стяг, увесь час поповнювали пікетувальники Верховної Ради та ветерани війни в Афганістані, аж поки кількість його учасників не досягла 100 тисяч. Відтак о 15-й годині прапор зі Львова освятили в Софіївському соборі ще й православні владики, а о 19-й він був урочисто піднятий на флагштоку міськради.
Відтоді щороку 24 липня День Державного Прапора святкували спершу тільки в Києві – на муніципальному рівні.
Однак 23 серпня 2004 року тодішній Глава держави Леонід Кучма підписав президентський Указ №987/2004 “Про День Державного Прапора України”, в якому “на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України” встановлено в Україні нове свято – День Державного Прапора України, який щороку відзначається 23 серпня.
А 2009 року тодішній Президент Віктор Ющенко вніс до цього указу поправку, якою заснувавав офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій країні.
Дитя компромісу
Але над Верховною Радою його підняли аж через 11 днів після проголошення незалежності України – 4 вересня 1991-го. Та й то поруч із державним прапором УРСР.
Через спротив “лівих” нардепів навіть тимчасове – до прийняття Конституції – використання синьо-жовтого прапору в якості Державного Президія Верховної Ради затвердила щойно 18 вересня того року. А парламент – 28 січня 1992-го, тобто майже через два місяці після підтвердження Акту про незалежність України на референдумі.
Коли ж нардепи приймали 1996-го Конституцію, то найзапекліше сперечалися саме про державну символіку.
Завершили компромісом – записали в Основному Законі, що Державний Прапор України – це “стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”, але цими словами опис офіційного символу країни наразі – до прийняття відповідного закону – вичерпується.
Відтак Конституції суперечать навіть прапори на державних установах: бо мають надто широку колірну гаму – від сіро-блакитної до темно-синьої та від лимонної до яскраво-жовтої.
Виглядає це, ще “м’яко” висловлюючись, несерйозно та неабияк шкодить повазі до України як її громадянами, так і іноземцями.
Мін’юст уже описав
Натомість в “Положении о Государственном флаге Российской Федерации” чітко встановлені як кольори смуг російського державного прапора, так і їх співвідношення. А також розміри й довжина та ширина стягу. І виготовляється він за стандартами ГОСТ Р 51130-98 “Флаг Государственный Российской Федерации. Общие технические условия”.
Що заважає прийняти аналогічні документи в Україні? Положення в постанові Верховної Ради про Державний прапор, за яким опис і порядок використання цього офіційного символу країни встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту.
Щоправда, офіційний сайт міністерства юстиції повідомляє, що проект закону, в якому описані Державні Прапор, Герб і Гімн України та визначено загальний для державних символів порядок їхнього використання й захисту, уже розроблено й найближчим часом той законопроект буде винесено на розгляд уряду.
Стосуватиметься той опис як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян та об’єднань громадян. Та чи проголосує “за” нього парламент двома третинами від свого складу?
Козацького роду
Значна частина нардепів воліла б залишити Державний Прапор недолугим. Бо вважає його, водночас, “бандерівським” (попри те, що стяг ОУН(б) був червоно-чорним), “петлюрівським” і “галицьким” (хоч “петлюрівці” й були наддніпрянцями).
Поєднання синьої й жовтої барв справді були вперше зафіксовані на прапорах підрозділів, які представляли 1410 року в Грюнвальдській битві Галичину. Зокрема львів’яни воювали там під синім стягом, на якому спирався на скелю жовтий лев.
А коли 1848 року у Львові створили представницький орган українців – Головну Руську Раду, та рекомендувала загонам Національної гвардії сині корогви із золотим левом. Через складність їхнього виготовлення набули поширення прапори зі синьою й жовтою горизонтальними смугами. Але відтоді в Галичині ті прапори вважають не регіональними, а загальноукраїнськими.
Натомість опоненти синьо-жовтого прапору запевняють, що більша частина України воювала в козацькі часи під малиновими стягами. Однак ця барва не домінувала в козацьких стягах над іншими кольорами. В з XVIII століття серед них переважали блакитні із жовтими гербами, хрестами, зорями, зброю та постатями святих.
Спільний спадок
Відтак 1891 року художник Ілля Рєпін оповив жовто-блакитними стрічками козацькі списи на картині про запорожців, які пишуть султану – і цар Олександр ІІІ, перш ніж придбати її за 35 тисяч рублів, велів міністрові імператорського двору розпитати у фахівців про те, чи немає в тих барвах прихованих чужоземних впливів.
На що російський філолог і знавець давніх пам’яток історії Федір Корш відповів:
“…знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отображают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы, согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех давних времен”.
Та й коли 1910 року “высочайше учрежденное при Министерстве юстиции Особое совещание для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах”, ініціювало в Російській імперії дискусію про давні державні кольори на Русі, то ними на теренах України автори публікацій у виданнях “Новое время”, “Россия” та “Московские ведомости” називали передусім синій, блакитний, лазуровий, жовтий, оранжевий та їх поєднання.
Українська незалежність: як воно було у 1991-му і як воно буде у 2021-му
А мистецтвознавець зі Львова М. Рогович припускав, що прізвисько “хохол” українцям дали монголи саме через синьо-жовті прапори. Бо в перекладі з їхньої мови “хохол” означає “синій”, “голубий”, “небесний”, а “хулу”, голосний у закінченні якого редукує, означає “жовтий”.
Нарешті, не лише державним прапором ЗУНР став 13 листопада 1918-го синьо-жовтий, а й державним прапором УНР був затверджений 22 березня того ж року жовто-блакитний. А після того, як гетьман України Павло Скоропадський переставив у ньому барви місцями, то його залишила таким і Директорія УНР.
Ігор ГОЛОД, www.istpravda.com
