9 ТРАВНЯ 1933 року більшовики закатували отамана повстанців Кіровоградщини, Дніпропетровщини й Донбасу Клепача та трьох його побратимів

Дата: 09.05.2013
Автор:

На дорозі, розгаслій від рясного весняного дощу, “чорний воронок” забуксував. У міліціонера урвався терпець і він, відчинивши дверцята із заґратованим віконечком, кинув у затхлу темінь будки: 

– Вилазьте! Поможете підіпхнути машину! Тільки щоб мені без фокусів!
Коли зняли наручники і в’язні почали випихати “чорного воронка”, Сергій не завагався – і щодуху помчав у бік Сухачівки. Конвой зчинив стрілянину, але втікач уже був за лісосмугою… Перевів подих у хаті – господар не побоявся впустити незнайомця. Яків Виблий не був борцем проти совєтської влади, але розумів, що вона нищить віковий уклад життя селянства, руйнує цінності, на яких століттями трималася громада. Тож утікача нагодував, дав перевдягнутися. Сергій Клепач дороги не питав, бо знав тут усі стежки-дороги, адже саме в цій місцевості 10 років тому воював під проводом отамана Іванова…

Клепачі – типова українська селянська родина. Хлібороби. Тит Клепач мав двадцять десятин землі, хазяйнував. Як прийшли червоні окупанти, його сини взялися за зброю. Старший Іван у 1919 році разом з Василем Шкляром та Костем Блакитним організував Катеринославський повстанський комітет, у 1920 р. був курінним Степової повстанської дивізії, згодом зібрав партизанський загін. Під керівництвом старшого брата здобував військову освіту юний Сергій. Коли Іван загинув, юнак перейшов до відділу отамана Іванова. Напевно, мав він і зв’язки з Чорноліським полком Пилипа Хмари, адже 1921 року вчителював у його родинному селі Цвітна. У цей час Сергій одружився…
Кілька років боровся проти ненависної комуни Клепач, але таки потрапив у кам’яний мішок – 1924 року Дніпропетровський обласний суд засудив його до п’яти років позбавлення волі за участь у “політбанді” Івана Клепача. Покарання ще більше зміцнило переконання, що ця влада – ворожа селянству, і з нею не можна миритися. Такою була й думка абсолютної більшості селянства…
У 1929 – 1930 рр. Сергія арештовували п’ять разів, але кожного разу в різний спосіб він вислизав на волю. З весни 1930 р. Клепач перебував на нелегальному становищі. Підпільну організацію відновлював на рідній Долинщині, де Клепачі здобули великий авторитет. Це прізвище вже давно тут стало символом боротьби. Саме із Сергієм Клепачем селяни Долинщини і навколишніх місцевостей пов’язували надію повалення совєтської влади.
Осередки підпільної організації було закладено в рідній Гурівці, Терноватці Криворізького району, Лозуватці, Варварівці, Благодатному, Зеленому Яру. Ось прізвища організаторів: Григорій Сидоренко, Микита Шаповаленко, Іван Ткаченко, Петро Хайтота, Каюн, Іван Буян, Степан Ткаченко, Юхим Сухиня, Микола Чушкін, Олександр Кабанець, Павло Великий, Андрій Череп’яний (його прізвище слідчі Літман чи Аронов перекрутили на Череп’янов)… Сергій Клепач залучив до організації й осіб, що “брали активну учать у колгоспному будівництві і навіть деяких партійців”.
“За незалежність України!” – такий лозунг боротьби запропонував Сергій Клепач. З ним погодились, хоча “більшість виступали за повстання з метою полегшення життя селян”. Підпільники визнали Клепача своїм керівником.
Петро Хайтота керував міцною Лозуватською підпільною організацією. Її було закладено ще 1929 року. Кожна сотня мала до 60 гвинтівок. На друкарській машинці редактор Соколовський готував відозви. Зв’язок підтримувався із селянами Новолозуватки, Казанки, з рудниками. Зокрема, на Ленінському руднику була “маса співчуваючих, здатних підтримати повстанський рух, але вони не організовані…”
Хайтота і Клепач розуміли, що час рішучих дій не настав, бо нема гарантії масової підтримки. Планували поповнити арсенал зброї за рахунок нападу на місцеву міліцію…
Знову чекісти затримали Сергія Клепача, коли той перебував у брата Семена в селищі Білі Кошари на Криворіжжі. Але через кілька місяців, у квітні 1932 р., скориставшись тим, що “чорний воронок” застряг, він утік.
Повернувшись у Гурівку, отаман відвідав свою дитину, яка жила в бабусі (дружина вже вийшла заміж за іншого), і, переховуючись, продовжив організаційну працю. Був 1932-й рік… “Кругом на полях стирчить одна стерня, не зорано, не посіяно, жнива відбувалися не як слід, отже, радвладі скоро настане кінець, а їй на зміну має прийти українська влада”. Так думали селяни.
Клепач казав їм, що “справа визволення України ще не загинула, що він боротьби з радвладою не припиняв. Радвлада остаточно губить селянство – закабалює його, створює голод і злидні, а все тому, що на чолі уряду більшовики. Якби був президент український, зовсім інша справа була б… Зараз не час сидіти і чекати, треба підняти всередині країни збройне повстання”.
Не одному здавалося, що “ми зможемо підняти повстання і зробити Україну вільною країною”. Багато селян, серед яких вів роботу Клепач, “висловлювали велике бажання боротися з радвладою”. Серед селян ходили чутки, що зброю можна відкопати в Холодному Яру…
Досвідчений підпільник ніде не затримувався надовго, переходив від села до села, зупинявся в різних людей, і не лише у родичів чи приятелів, а й у тих, хто його не знав, але чув. Наприклад, Павло Череп’яний не був знайомий із Клепачем, але коли той назвався, з радістю прийняв його на ніч. І Степан Копайгора, з дитинства сирота, пам’ятав “петлюрівсько-повстанський” загін Івана Клепача. Коли влітку 1932 року Сергій Титович з’явився в селі й закликав до організованої боротьби, Степан повірив йому. “Я вважав, – розповідав він, – що Клепач справді був борцем за визволення українського селянства і що українському населенню було б набагато краще жити за умов самостійної України”.
Незадоволення більшовицькою владою на селі зростало, але для виступу катастрофічно не вистачало зброї. Тож підпільники залучали до організації членів спілки мисливців, зокрема Кирила Сугака, голову мисливської спілки Гурівки…
Побував Сергій Клепач і на Донбасі – у Шахтинському районі, Слов’янську, Краматорську. Скрізь шукав однодумців. Створив принаймні три осередки – у Краматорську, в Богураєвському рудоуправлінні та на станції Фінальна…
Клепач повернувся на Долинщину, щоб порадитися з товаришами – що робити далі? Але чекісти вже винюхали сліди… У лютому 1933 р. 50 підпільників потрапило до в’язниці. Одинадцять із них “судова трійка” постановила розстріляти. Розстріляли, правда, не всіх – Москві потрібна була робоча сила для нарощування мілітаризації. Тож 29 осіб потрапили в концтабори примусової праці…
Трагедія сталася рівно 70 років тому: 9 травня 1933 року стало останнім днем у житті Сергія Клепача, Андрія Череп’яного, Феодосія Череп’яного та Павла Великого. Крапку в їхньому житті поставила безжальна московська куля. Наймолодшому було 21 літ, найстаршому, Сергієві Клепачу, – 33…

Світлана ОРЕЛ, www.nezboryma-naciya.org.ua

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , , , , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 5 від травень 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру