До козацької церкви у Холодному Яру з Кіровоградщини на Пасху привезли землю з рідного двору отамана Кібця…

Дата: 06.05.2013
Автор:

На холодноярському хуторі Буда — подвійне свято: Великдень, які святкують усі православні українці, і перше за декілька десятиліть освячення пасок, яке здійснює отець василь Циріль біля новозбудованої козацької церкви Петра Багатостраждального (Калнишевського). 

Ніяк не запланованим видалося те, що сталося напередодні Пасхи. З Кіровоградщини прибули двоє козаків, Володимир Вознюк і Микола Підгірний, які привезли з собою землю з родового помістя отамана Миколи Кібця-Бондаренка. Почувши про храм у Холодному Яру і символічну могилу останнього кошового Запорозької Січі, що поруч з церквою, кіровоградці вирушили долучитися до започаткованої тут всеукраїнської акції вшанування героїв Визвольної боротьби усіх епох. Земля, де колись ступала нога отамана Кібця, тепер залишилася у Холодному Яру, славі якого отаман вірно служив своєю шаблею…
Отаман Микола Кібець-Бондаренко народився у волосному селі Цибулевому (на межі нинішніх Кіровоградської і Черкаської областей). Перша згадка про нього, як про повстанського ватажка припадає на початок серпня 1920 року, коли він на чолі кінного загону у сто шабель, сформованого із хліборобів Цибулевого та навколишніх сіл, взяв участь у Знам’янському повстанні.
Загін Кібця діяв у Чорному лісі та навколо нього.У Знам’янці та на інших залізничних станціях, на які здійснював нальоти Кібець, восени 1920 року більшовики вивісили десятки плакатів, на яких було зображено хижого птаха — кібця, що ширяв над червоноармійськими загонами. У своїх пазурах кібець ніс двох червоноармійців, які стікали кров’ю, і, витягнувши шию, клював дзьобом інших. Під малюнком напис російською: «Бандіт — Кобєц»
Уславився надзвичайно вмілими засідками і несподіваними нальотами на більшовицькі гарнізони, під час яких роззброював цілі військові підрозділи ворога, здійснював диверсії на залізниці. 10 серпня 1920 року на перегоні між залізничними станціями Хирівка та Цибулеве його бійці розібрали залізницю, внаслідок чого розбився ешелон червоної кінноти Семена Будьонного. Повстанці здобули трофеї: 92 коней, 5 кулеметів, рушниці, набої.

Хто знав отамана Кібця - той завжди дивувався його сжості з цим невеликим, але стрімким і грізним птахом...

«Партизани Кібця виглядали імпозантно. За рахунок будьонівців загін добре «підлатався»: хлопці мали першокласних коней, сідла й зброю, всі добре одягнені, в шинелях і рогатих будьонівках. Лише Кібець був у шкіряному комплекті зі шкіряним летунським шоломом на голові. Малого зросту, з розставленими в їзді ліктями, гострим носом і гострим поглядом, Кібець справді нагадував малого степового хижака кібця, який був пострахом мирних пернатих мешканців степу…” — згадував ад’ютант командира 1-го куреня Холодного Яру Юрій Залізняк (Горліс-Горський)

У жовтні 1920 року між Веселим Кутом і селом Чорноліска у засідку Кібця потрапив червоноармійський загін. Точну кількість убитих не з’ясовано, але полонили 11 осіб. Їх Кібець відправив до холодноярського отамана Пилипа Хмари, якому підлягав. Серед здобутих трофеїв — кулемети «Максим» і «Люїс», набої до них, гранати.
Восени 1920 р. Микола Кібець у формі червоного командира з трьома перевдягнутими у будьонівську форму козаками поїхав до рідного Цибулева, де стояв загін «по борьбе с бандитизмом» (ББ). Представивши документи на ім’я «товаріща Хлєбова», відрекомендувався червоному командирові, який жив у хаті Лимаря — знайомого Кібця, і домовився про спільний виступ проти «банд Хмари і Кобця». Отаман виманив півсотню ББ з Цибулевого у повстанську засідку, де її було знищено.
На початку листопада 1920 року більшовики до смерті закатували дружину Бондаренка Євгенію та його півторарічного сина Миколу. Отаман помстився катам за це звірство. Невдовзі після цього загін Кібця на станції Знам’янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Ґалембу, який закатував його дружину й сина. Кременчуцький губернський відділ управління 11 листопада 1920 року повідомив про цю подію так: «В с. Знаменка бандиты обезоружили эскадрон, забрав половину с командиром в лес, остальные раздетые разбежались».
13 листопада 1920 року Кібець повторив цю операцію на станції Хирівка, що у селі Богданівка. Ось уривок із інформаційного зведення Кременчуцької губернської ЧК: «В Знаменском районе бандой в 300 конных и пеших был произведен налет во главе с бандитом Кипчиком на ст. Хировка. Бандиты разоружили охрану, состоящую из 128 чел. красноармейцев, из которых один убит и один ранен. С проходящего в это время поезда бандиты захватили одного красного офицера, которого увели в лес…»
Через кілька днів Кібець знову здійснив наліт на вузлову станцію Знам’янка. Про це повідомлялося в інформаційному зведенні Кременчуцької губернської ЧК : „На станцию налетела банда и захватила с собой командира эскадрона кавалерийского полка 1-й Конной армии, взводного командира, 10 красноармейцев, 59 лошадей, 78 седел, 44 винтовки, 2400 патронов, 48 сабель, 1 «наган», 1 патронную ленту, 5 чел. обмундированных и библиотеку эскадрона в 48 экземпляров, все было увезено в лес”
До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам’янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК.
3 січня 1921 року отаман Кібець загинув у бою з червоними. «Тієї нещасливої хвилини ворожа куля вирвала з повстанських лав найхоробрішого і найсміливішого лицаря — Миколу Степановича Бондаренка-Кібця. Упав із коня мертвим, але шаблі із своїх міцних та відважних рук не випустив. Він її символічно передавав і доручав живим борцям, щоб продовжували боротьбу за Волю і незалежність України», — згадував старшина Чорноліського полку Михайло Дорошенко. У тому ж бою (було це в селі Бузівка нинішнього Жашківського району Черкащини) повстанці вбили командира 14-ї дивізії 1-ї Кінної армії Олександра Пархоменка, захопили армійську скарбницю червоних і багато цінних документів.
Отамана Кібця поховали біля церкви села Надлак (тепер Новоархангельський район, Кіровоградська область). « Серед місцевого большевицького активу знайшлися такі, що не зорієнтувалися в події… Прийнявши повстанців за червоноармійців, вони хотіли переконати організаторів похорону не ховати з попом та хрестами, та ще й біля церкви. Але відповідь для них була дуже коротка… Того ж дня, тільки без священиків, поховали їх… і поза церквою», — згадував Михайло Дорошенко.

Підготував Петро ДОБРО 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 5 від травень 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру