У Чехії не побоялися провести люстрацію і прийняти закон про злочинність комуністичного режиму. Інші країни колишнього соцтабору -Польща, Литва, Латвія, теж відмовилися від міфів СРСР на користь національної історії, відкрили документи КДБ і вилучили з владних органів представників старого режиму. Україна ж досі не розставила крапки над “і” у власній історії. Як результат, суспільство розхитане, а політики можуть нескінченно розігрувати історичну карту.
У Чехії з перших днів незалежності діє закон, яким дано оцінку радянському періоду: «У 1948-1989 рр. комуністичний режим порушував людські права та свої власні закони».
«Якщо Ви одягнете майку, на якій свастика, і підете, наприклад, на Вацлавський майдан, Вас заарештують, а якщо одягнете майку із серпом і молотом з Вами нічого не трапиться. Декомунізація і денацифікація чеського суспільства не є на рівних», – розповів на зустрічі в Києві чеський історик Петер Вагнер.
І комуністична партія у сучасній Чехії не заборонена, оскільки вирішили: хай краще діє на видноті!
З 1996 року в Чехії відкриті архіви колишньої Державної безпеки. За словами історика, знайомство з архівами трохи розчарувало.
«Вони мало що записували… Зі стенограми можна щось знайти, але не так, як очікувалося. Ніде не написано “будемо вбивати цих, цих, цих”… Завжди все “за законом”, правильно. Проблема інтерпретації таких документів, навчитися їх читати – це, думаю, можна створюватии вже нову дисципліну», – сказав пан Вагнер.
На практиці виникла потреба переосмислення історії Чехії не тільки від 1948 року (початку радянської окупації). У незалежній країні дуже змінилося бачення гуситського руху XV ст., причому, коментує історик, не у кращий бік: «Якщо за комуністів ми говорили про соціальний рух, то сьогодні більше про релігійний рух. У молоді склалося враження, що гуситський рух це політична вигадка».
У Чехії під дію люстрації попало 140 000 осіб. На 5 років позбавлялися права обіймати посади у державних органах секретні агенти спецслужб, співробітники партійного апарату компартії.
Люстрація викликає неоднозначні оцінки, її сприймають як розправу з представниками колишнього правлячого класу. А прихильники заявляють про необхідність покарання злочинного режиму попередників. Прикладами люстрації є денацифікація у Німеччині, демілітаризація у Японії. Цікаво, що противниками рішучої декомунізації були Вацлав Гавел і Лех Валенса, проте політичні кола Чехії та Польщі все ж домоглися свого.
Ігор Кулик, експерт Центру досліджень визвольного руху, вважає, що люстрація має бути не першим етапом у процесі долання тоталітарного минулого. Люстрацію треба проводити на основі фактів, попередньо відкривши архіви КДБ. Навесні 2012 р. Центр досліджень визвольного руху видав посібник для тих, хто шукає інформацію в радянських архівах.
В Україні документи КДБ досі перебувають у держархіві СБУ. Спроби перевести їх до партійного архіву і зробити відкритими для вивчення викликають спротив. Це свідчить про неготовність України відмежуватися від радянського спадку.
Знаковим став період 2008—2010 рр., коли Володимир В’ятрович як директор галузевого архіву СБУ зайнявся розсекреченням архівів КДБ. Але після приходу до влади президента Януковича процес пішов назад, історика В’ятровича звільнили з архіву СБУ, а Інститут національної пам’яті очолив комуніст Солдатенко.
Історик Георгій Касьянов каже, що підтримав би люстрацію тільки через 10 років. Він погоджується з тезою Петера Вагнера, що краще за все проводити люстрацію одразу після зміни політичного режиму. Однак у 1991 році люстрація була неможливою, наголосив Георгій Касьянов, уже тому, що першим українським президентом став Леонід Кравчук.
Вдруге питання люстрації виникло після Помаранчевої революції – тоді пропонували очиститися не тільки від колишніх членів компартії, а й від представників режиму Кучми.
«У мене є два аргументи, чому я проти люстрації. Мені невідомий жоден на теренах Східної Європи вдалий приклад люстрації. У чому полягає мета люстрації? Вилучити з державного апарату людей, які співпрацювали з попередніми політичними режимами. Мої висновки побудовані на вивченні літератури, де ця люстрація досліджувалася. Румуни досліджували свою люстрацію, литовці – свою, поляки – свою. Фахівці кажуть про недоліки і що це не відбулося так, як хотілося. Погоджуюся з Петером, що треба одразу, але потрібні люди, які мають моральний авторитет для цього. Чорновіл би очолив люстрацію? Я не думаю, що Чорновіл мав такий авторитет, як Гавел, що це була загальнонаціональна фігура. Є застереження: жертви не мають судити катів, бо тоді теж стануть катами», – заявив Георгій Касьянов.
Попри декомунізацію, у Польщі, Угорщині, Литві комуністи отримували підтримку на виборах. Недієвою стала люстрація для Словаччини, з якою Чехія влаштувала “оксамитове розлучення” у 1993 році. По-перше, ідею люстрації не сприйняла владна верхівка. По-друге, комуністи користувалися популярністю серед словацького населення і люди з радянським минулим залишилися на високих посадах.
Досі не вивчалося ставлення українського суспільства до люстрації. Історик Касьянов наголосив, що комуністи мали значну підтримку після відновлення української державності. У 1993 році перереєстрована комуністична партія стала найчисленнішою в Україні.
Чеський закон про декомунізацію набув статусу безстрокового і діє до сьогодні. Протестів з приводу люстрації у Чехії не було. Тільки у 2011 році прийняли закон про учасників боротьби з комунізмом – це дуже пізно зауважує Петер Вагнер, адже багато цих людей просто не дожили до дня, коли вітчизна їх визнала.
Пан Вагнер високо оцінює чеський досвід люстрації, але для України сьогодні не радить.
«Провести зараз в Україні люстрацію – таке просто неможливо! Це було б контрпродуктивно, цей поїзд уже пішов!», – наголосив Петер Вагнер.
*Зустріч істориків організована 5 грудня Посольством Чехії в Україні.
Джерело: Громадський простір
.
проти. це те саме, що засуджувати українську козацьку революцію XVII століття і одне з основних гасел, під яким вона відбувалась: “всі люди – козаки по волі Божій” на основі злочинів, які творили окремі керівники і навіть групи у складі козацтва в той час. Коммунізм, який до того ж різним був (махновці себе теж коммуністами називали – анархокоммуністами, та і Юрій Тютюнник з есерів теж був коммуністом, не кажучи про багатьох звичайних беспартійних селян), в основі своїй мав ту саму стару як світу ідею загального блага і народовладдя, під якою проходили в усі часи народні революції світу. те, що потім радянські керівники всі ледве не поголовно себе називали коммуністами (як зараз українські – демократами), ще не дає права засуджувати народне вчення про вільну радянську владу і його прибічників, яким вдалося цю владу відстояти, не допустивши реставрації монархії і старих імперських порядків в їх найгіршому вияві.
нинішні люди, які погано розбираються в історії часто змішують в купу різні покоління і їх розуміння коммунізму, забуваючи що в радянських селах 1920-30х років коммуністами себе називала значна частина молоді, людей, які будували радянську Україну і до злочинів радянського керівництва тих часів прямого відношення не мали. і “узагальнене” засудження коммунізму (замість засудження тих чи інших постатей у радянських урядах УРСР і СРСР) вони справедливо сприймають як засудження досягнень своєї нелегкої молодості.
та й саме слово “коммунізм” на землях Російської імперії було у вжитку ще у XIX ст. (якщо не раніше) у значенні “життя у громаді-коммуні-community, дотримуючись її цінностей”, здається навіть вживалося в творчості православних богословів XIX ст., про що потім успішно забули.
в Чехії ж ситуація зовсім інша – коммунізм туди потрапив в інших умовах (до речі як і на західну Україну), тому розуміння його у них зовсім інше. крім того мабуть не варто забувати, що Чехословаччина 1930х будувалась на основі золотовалютного запасу і тих цінностей, які її керівники і творці награбували в спливаючому кровію Сибіру 1917-21 рр. (чехословацький корпус), де проти них якраз боролися в тому числі місцеві коммуністи, захищаючи беззахисний народ. хто має вуха – почує.