Троцький називав гетьмана Скоропадського українським Бонапартом, Денікін – другим Мазепою… Одне можна сказати точно: нащадок давнього козацького роду був великим воєначальником – генералом імператорської армії він став ще 1912 року і з успіхом громив спочатку японців, потім німців, а коли став Гетьманом України – то й російських більшовиків…
Особиста охорона Гетьмана, вбити якого шалено прагнули вороги Української держави, була організована на рівні найкращих спецпідрозділів тогочасної Європи. Ось як її описує історик Павло Гай-Нижник у своїй праці «Особиста охорона Гетьмана Павла Скоропадського»…
«Керівник охоронної команди
прирівнювався в правах до командира полку, його старший помічник – до командира батальйону, молодші помічники і старшини для доручень – до командирів рот, старші вартові – до молодших офіцерів, а вартові – до унтер-офіцерів. Члени особистої охорони перебували на державній службі, а заробітню платню одержували з особливого фонду Гетьмана.
У місті перебування(чи під час мандрівки) Гетьмана та його родини особиста охорона діяла за загальним планом, затвердженим начальником Штабу Гетьмана. Окрім військових статутів охоронна команда в своїх діях керувалася ще й особливими інструкціями гетьманського коменданта. Звичайний штат особистої охорони Гетьмана складав 122 особи, а саме: завідуючий, старший і молодший помічники завідуючого, 4 старшини для доручень, 2 старших вартових, діловод, писар, розсильний при канцелярії, 55 постійних постових у районі резиденції, 46 наглядачів, 7 наказних (офіцерів) і 2 водії. Нову українську форму носили лише постові в околицях постійної резиденції Гетьмана. В дійсності ж особиста охорона Гетьмана на той час складалася лише з 25 вартових.
Посаді завідуючого командою відповідало звання полковника або військового старшини (10 тис. 800 крб. річних), його старшого і молодшого помічників – сотника (9 тис. 600 крб. і 8 тис. 400 крб.), старшини для доручень – значкового або хорунжого (8 тис. 400 крб.). Інші службовці охоронної команди військових звань не мали, їхній ранг дорівнював відповідним співробітникам підрозділів Державної варти, але плата була значно вищою. Так, старший вартовий отримував 8 тис. 400 крб. річних, а вартовий – 7 тис. 200 крб.Завідуючий охороною складав щоденний наряд чергових і представляв їх гетьманському коменданту. Якщо обставини змінювалися, він розробляв новий план охорони і табель постам, який подавав коменданту на затвердження. В його обов’язки входило ведення повного обліку персоналу, який служив у палаці, включно конвойних Гетьмана. При виникненні підозри до особи завідуючий охоронною командою вживав заходів для її затримання, про що доповідав коменданту. При необхідності він міг викликати власний конвой Гетьмана. Охорона щоденно оглядала всі приміщення, які безпосередньо прилягали до власних покоїв Гетьмана, про що складали поіменну відомість. На шляхах постійного проїзду Гетьмана огляду підлягали споруди водопостачання і каналізації. Для цього залучалися також урядовці Київського градоначальства. У місцях найчастішого перебування Гетьмана проводилася реєстрація і перевірка постійних мешканців, встановлювалися таємні наглядові пости.
- Авто Скоропадського наближається до гетьманської резиденції на вул.Інститутській в Києві. На фото добре видно гетьманську охорону.
Завідуючий охоронною командою повинен був мати “таємних освідомачів для висвітлення життя і зносин не тільки підлеглої йому охорони, але й всіх, що стоять на обліку і службі при будинку Гетьмана”. Але при цьому в окремому положенні “Про особливу охоронну команду ясновельможного Пана Гетьмана” зазначалося, що “чини охорони при доборі відомостей про осіб у нагляді повинні були обережними, конспіративними, щоб своїми діями і розмовами не нашкодити справі і не образити особу, яка досліджується. Варто завжди пам’ятати, що нагляду підлягають всі без винятку особи, а не тільки ті, про кого є неблагодійні відомості”. Особиста охорона діяла у взаємозв’язку з Особливим відділом Штабу Гетьмана. Вона виконувала доручення з нагляду за окремими особами в районі резиденції Гетьмана, а особливий відділ проводив розробку відомостей, одержаних від охорони. Свої спільні заходи вони здійснювали за погодженням із начальником Штабу Гетьмана, окрім екстрених випадків, які виникали у разі гострої потреби.
Крім того, існував також й Загін осібного (особливого) призначення, що був установлений з метою забезпечення порядку в місцях перебування Гетьмана. Він підпорядковувався начальникові Штабу Гетьмана і прирівнювався до окремого батальйону. 19 жовтня 1918 року начальник Штабу Гетьмана виступив перед Радою міністрів з доповіддю про виділення “коштів на утримання членів загону” (обрахунком з 1 жовтня 1918 р.). Бюджетова комісія повідомила про можливість асигнувати, а уряд ухвалив, 55 тис. 771 крб. Обов’язки особового складу загону визначалися військовими статутами і особливою інструкцією начальника Штабу Гетьмана.
Загін окремого призначення складався з двох взводів. У кожному з них було 3 стрілецьких і 1 панцерний відділи. Загін окремого призначення являв собою фактично підрозділ швидкого реагування і застосування в різних екстремальних ситуаціях»…
За матеріалами досліджень Павла ГАЙ-НИЖНИКА
