Більшість джерел, які пояснюють походження назви Чигирина, базуються на так би мовити флористичному підґрунті. Найчастіше походження назви Чигирина пов`язують зі словом “чагарник”. Є й більш елегантна версія: в народі зустрічається назва однієї цілющої й чудодійної, а при певних пропорціях і отруйної рослини – чигир-трави. Від її назви можливо й отримало місто свою назву. Є ще цікаві версії:
“…на тому місці, де перехрещувались шляхи, була криниця, біля якої висів чигир – дерев`яний черпак для води. Назва могла походити і від особового імені (у давніх документах згадується татарин на прізвище Чигир-богатир)”.
Але яку б історію не мала назва Чигирина, місто все ж невід’ємно пов`язане з ім`ям великого гетьмана Богдана Хмельницького — саме при ньому Чигирин став столицею. Але про те трохи далі.
Відомий Чигирин з першої половини ХVІ століття як козацький зимівник. Зимівник – це господарство або хутір козаків, де вони перебували, коли не велися бойові дії. Використовувались також для утримання худоби взимку. З часом перетворилися на великі сільськогосподарські господарства. Козаків, які жили в зимівниках зі своїми родинами називали сиднями або гніздюками. Таких козаків кликали у військові походи лише у виняткових випадках, так як їх основним обов`язком було забезпечення запорозьких козаків продовольством.
Але Чигирин зі звичайного зимівника дуже швидко перетворюється у важливий форпост Речі Посполитої на шляху постійних татарських та турецьких набігів на Україну. Потрібно було польській шляхті також мати і певний передовий рубіж перед Запорізькою Січчю. Крім того, Чигирин знаходився на торговому шляху до Криму, що сприяло його розростанню і звичайно ж укріпленню.
З другої половини XVI століття Чигирин стає центром староства.
В 1592 році Чигирину надається Магдебурзьке право.
Віддаленість від Варшави сприяє тому, що Чигирин перетворюється на один з центрів непокори окріплого українського козацтва королівській владі. На Замковій (Камінній) горі Чигирина в один з хрестів і зараз вмурована пам’ятна дошка, яка нагадує про битву українських козаків проти королівських військ, що відбулася під Чигирином у 1597 році.
Крім того, Чигиринська земля стає одним з центрів протистояння покатоличенню України. Тут, під захистом козаків успішно діє православне духовенство, розростаються діючі монастирі та створюються нові. В 1627 році біля Чигирина засновується Троїцький монастир…
В 1638 – 1647 роках чигиринським сотником був славетний Богдан Хмельницький. Саме завдяки Богданові від моменту початку Визвольної війни проти Польщі Чигирин стає головним містом для всього Козацького краю.
В 1648 – 1660 Чигирин був офіційною резиденцією українського Гетьмана й неофіційною столицею України. Тут було проведено безліч дипломатичних зустрічей з європейськими послами, тут приймались доленосні для України рішення, тут вирувало життя. Але по смерті Богдана Хмельницького, Чигирин починає втрачати свій столичний статус.
По смерті славного Гетьмана в нашій історії взагалі починається період, який отримав назву Руїна. Це був період, коли за гетьманську булаву вели шалену боротьбу більш-менш високоповажні представники козацької старшини і навіть зовсім не поважні полковники і сотники. Кожен з цих претендентів намагався заручитись підтримкою сусідніх держав – Московії, Порти та Речі Посполитої. Деяким з цих претендентів вдавалося цю підтримку отримати, але кожен крок допомоги обертався трьома кроками проти українських інтересів.
В 1660 році чигиринським полковником стає Петро Дорошенко, а вже в 1669 році гетьман Дорошенко при підтримці Івана Сірка під Чигирином громить військо Петра Суховія з його кримськими союзниками.
Завдяки Дорошенку Чигирин на деякий час зберігає статус гетьманської столиці.
Після усунення Дорошенка з гетьманства, Чигирин все ще залишався потужною фортецею й ключем до середнього Подніпров`я України. Саме тоді, турки, закріпившись на Поділлі, почали поглядати на Запоріжжя та Черкащину. Тут же мріяла закріпитись і Москва. Чигирин був ключем до цього ласого шматка. Зі слів Івана Самойловича можна судити про важливість Чигирина: “хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра.”
Де-факто Чигирин контролювали промосковськи налаштовані козаки. Коли в середині серпня 1677 року турецька армія під командуванням Ібрагім-шайтан паші при підтримці кримських татар та волохів перейшла Дністер й швидким маршем рушила до Дніпра, було зрозуміло, куди прямує ця армада. Гарнізон Чигирина посилили і він складав 30 000 козаків і 24 000 московських стрільців. Крім того, ще 5000 козаків привів Наказний гетьман Коровченко. Чигирин витримує облогу супротивника і так звана “перша турецька облога Чигирина” закінчилася нічим.
А через рік відбулася друга облога турками Чигирина і ця облога була підготовлена султаном значно добротніше. Є дані, що у військо закликались навіть 12-річні юнаки… Як показали подальші події, особливу увагу турки приділили облоговій артилерії.
З боку Москви теж провідалися відповідна підготовка до оборони Чигирина, але вона ґрунтувалася перш за все на тому, щоб втрати якомога менше московських сил – оборона фортеці покладалась на українське козацтво. Хоча були виділені німецькі та британські оборонні та артилерійські спеціалісти.
Тут знову невеличкий історичний екскурс.
Туреччина, захопивши Поділля і зайнявши неприступний Кам`нець, змусила поляків підписати Журавський мир 1676 року, за яким Чигиринщина та Запоріжжя відходили до сфери впливи Стамбула. Та попробуйте повпливати на ці землі, коли навіть українська старшина та гетьманські адміністрації не мала тут стабільного й вирішального впливу…
А що Росія? В 1676 році по смерті батька царем стає Федір Олексійович. Маючи повно внутрішніх проблем, він починає схилятися до думки, щоб підписати з турками перемир`я і дати перепочинок поріділим стрільцям Ромадановського, що вже майже двадцять років гасають по Україні, підтримуючи гетьманів-ставлеників Москви. В Москві побутувала думка, що було б непогано здати Чигирин і домовитись з бусурманами про створення нейтральної зони між двома державами в межах Поділля, Черкащини, Брацлавщини та Київщини.
Здається, лише українське козацтво згуртувала думка про необхідність оборони гетьманської столиці. Але то тільки здавалось…
Отже в таких умовах, в середині липня 1678 року, розпочалася “друга облога турками Чигирина”.
Поки турки методично руйнували Чигирин артилерією Капудан-Паші, Самойлович з Ромадановським дуууууже повільно рушили
на підмогу гетьманській столиці. Лише через місяць вони переправились через Дніпро. 15 серпня турки почали вирішальний штурм, а московські війська й Самойлович ще розклали табір і радилися, що робити. 26 серпня 1678 року генерал Гордон віддає наказ гарнізону залишити Чигиринську фортецю. Коли турки увірвалися до Чигирина, були підірвані порохові склади. Разом з тисячами бусурман була знищена й столиця Богдана…
По тому Чигиринська фортеця не відбудовувалася. Москва зажадала перенесення гетьманської столиці поближче до своїх кордонів. Це щоб краще було чути царські окрики.
Черкащина знелюднюється, міста занепадають…
Хоча Чигирин ще і залишається центром Чигиринського полку, але він вже ніколи не поверне собі свого колишнього значення. Рівно 300 років тому, 1712 року, Чигирин перестає бути вже і полковим центром…
В 1793 році Черкащину було остаточно приєднано до Російської імперії і з 1797 року Чигирин – провінційне повітове містечко Київської губернії. В середині ХІХ століття Чигирин – просто велике село на карті Російської імперії. На славетній Замковій горі царськими чиновниками влаштовується каменоломня. Залишки промислової виробітки тут можна спостерігати й зараз…
В радянські часи Чигирин – райцентр Черкаської області, а про його славне козацьке минуле згадували лише у контексті “історичного воз`єднання України та Росії”. На вершині Замкової гори в 1967 році був відкритий багатоскульптурний монумент Богдану Хмельницькому, під яким козак братається з московитом.
На жаль, палац Хмельницького в Чигирині, ратуша та Спаська церкви не збереглися. В часи президентства Віктора Ющенка відновлено Бастіон Дорошенка на Замковій горі, а біля її підніжжя – Резиденцію Хмельницького. Збудовані церква святих Петра і Павла та каплиця Святої Трійці у стилі українського бароко, де перепоховані залишки козаків, знайдені під час археологічних розкопок.
Сергій КИФОРЕНКО
