У вівторок 25-го травня 1926-го року на вулиці Расіна ( Rue Racine) пролунало сім пострілів, від яких упав на брук Головний Отаман Військ Української Народної Республіки – Симон Петлюра. Пораненого п’ятьма кулями більшовицьким агентом Шварцбардом, Симона Петлюру відвезли до лікарні Шаріте (теперішня українська католицька церква Св. Володимира), де він помер у годині 14.40, не прийшовши до пам’яті, маючи 47 років. Похорон Головного Отамана відбувся в неділю 30-го травня 1926-го року з Румунської Православної Церкви в Парижі. Похоронні відправи тривали від 14 до 17-ої години. Похований Симон Петлюра на цвинтарі Монпарнас (Cimetiere Montparnasse – Boulevard Edgar Quinet & Rue Emile Richard )
Затриманий 40 – літний убивця назвав себе Шльома Шварцбардом – по професії годинникар. На допиті він заявив поліції, що він убив Симона Петлюру, бажаючи помститися за єврейські погроми в Україні в 1919-1920 рр. Він по злодійськи із за рогу бульвару Ст. Мішель (St. Michel) стріляв у не озброєного Головного Отамана. 8-ма куля не вийшла, бо гільза від 7-ої кулі застрягла. Убивство Симона Петлюри було хитро розробленим більшовиками. Як пише у своїй праці професор Яковлєв, в 1925-му році до Парижу приїхав був совєтський агент М. Володін, фактичний інспіратор та організатор убивства. Він приготував разом з іншими агентами вбивство Петлюри, а Шварцбард виконав це вбивство. Вістка про смерть Симона Петлюри не пройшла мовчанкою в Україні. Там здогадалися, хто організував убивство.
Хто ж такий Симон Васильович Петлюра?
Народився він 10-го травня 1879 року в Полтаві ( Загородня вулиця ч. 20) у козацькій родині. Початкову школу й дальшу освіту отримав у духовній семінарії цього міста. Ще будучи в Семінарії, в 1900 р. Симон Петлюра вступив до Революційної Української Партії (РУП). Петлюра брав активну участь у громадському житті. Щоби уникнути переслідувань поліції, він переїхав на Кубань. В Катеринограді Петлюра працював над розбором архівів Запорізької Січі, Кубанського та Чорноморського військ. Протягом двох років С. Петлюра вивчав документи та допомагав у писанні “Історії Кубанського Козачого Війська”. Професор Ф.А. Щербина писав в своїх спогадах, що: ” Симон Петлюра був одним з кращих його помічників, – це була стримана і симпатична молода людина, хорошого характеру, поглядів і вдачі у взаємних стосунках із людьми”. За національно-культурну й революційну діяльність Симона Петлюру арештовано, але випущено за поруку, і він виїхав до Києва, а звідтам до Львова, де зайнявся політичною працею партії РУП.
У грудні 1905 року С. Петлюра поїхав знову до Києва. Центральний Комітет РУП вислав Петлюру до Петербурга редагувати український місячник “Вільна Україна”. З Петербурга С. Петлюра переїхав до Москви, зупинився там на довший час. Там він одружився з Ольгою Більською. В Москві народилася їхня єдина дитина — донька Леся. С. Петлюра та О.Саліковський працювали в Москві редакторами журналу “Украинская Жизнь”. Згаданий журнал відіграв велику роль у відродженні українського народу. За час перебування в Москві остаточно сформувався національно-політичний світогляд С. Петлюри. Свою концепцію щодо внутрішнього й зовнішнього становища України він подав уже на передодні Першої Світової Війни в ” Українському Маніфесті”, в якому визначив місце України серед народів, що були носіями політичного демократизму. Під час війни С. Петлюра працював при фронтовій організації в “Союзі земств і городів”, із вибухом революції негайно переїхав до Києва і приступив до творення військових частин Української Республіканської Армії. Він був переконаний, що без армії неможливо вибороти волю народу – свою державу. На Першому Всеукраїнському З’їзді Симона Петлюру обрано Головою Українського Військового Генерального Комітету. Все ж поруч з іменем проф. Михайла Грушевського та Володимира Винниченка вояки відчули в особі Симона Петлюри вождя нації. 18.6.1917 р. Симон Петлюра, на пропозицію Центральної Ради, скликав 2-ий Всеукраїнський З’їзд, на який прибуло 2.308 делегатів від 1.600.000 озброєних українців російської армії. В першому Уряді України, Генеральному Секретаріяті, Симона Петлюру призначено Секретарем Військових Справ. Він із запалом приступив до творення українських військових частин та апарату армії. Петлюрі пощастило українізувати декілька армійських корпусів. Коли Гетьман Скоропадський зрікся влади й її перебрала Директорія УНР, то популярність С. Петлюри між народом і військовиками надзвичайно зросла. Він і надалі займався виключно формуванням армії. Зібрана понад 100.000 армія С. Петлюри мала проти себе декілька фронтів: большевицький й польський – з одного боку, а білоґвардійсько-антантський й анархістичний – із другого. Щойно проголосили Акт Об’єднання Західної Української Народної Республіки з УНР, як Червона армія підійшла під Київ. Директорія, уряд й державний апарат переїхали до Вінниці, а Симон Петлюра був невідступно між вояками на фронті.
Симон Петлюра, опинившись за кордоном України, дальше продовжував свою державницьку роботу. Він спрямував свої зусилля на міжнародну політику: активізував своїх однодумців для ширення правди про Україну в цілому світі. С. Петлюра був переконаний, що “українці мусять зайняти місце серед кола вільних народів світу”. Професор О. Шульгин писав:” Багато заслуг має Симон Петлюра у закордонній політиці.” В Парижі С. Петлюра керував діяльністю екзильного Уряду УНР і заснував тижневик “Тризуб”. Симон Петлюра – це великий державний діяч, непохитний державник-самостійник. Це великий патріот, яких кожна нація виховує лише одиницями, фанатик, що до самостійности України. Хто хоч один раз бачив непохитну його твердість у цьому питанні, а це спричинилося до того, що ідея самостійности УНР органічно зв’язана з іменем Петлюри. Симон Петлюра заявив, що 1917 -1920 роки “відродили українську націю, яка надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійности”. Таких заяв не потрібно було червоній-большевицькій Москві й активна політична діяльність Петлюри за кордоном України надзвичайно непокоїла Москву й вона готує атентат на Петлюру, ім’ям якого окреслювалося період історії України 1917 – 1920 років, коли усіх українських самостійників називали “петлюрівцями “. 25.5.1926-го року агент Москви Шварцбард стріляє в державного мужа на вулиці в Парижі… Раділи червоні кати, що позбулися найбільшого свого ворога, бо вважали, що зі смертю Петлюри угробили й українську визвольну боротьбу. Та вороги української незалежности ніяк і досі не розуміють, що можна фізично вбити борців за незалежність України – ідею ж незалежности України – ніколи не можна вбити!
www.memorial.kiev.ua
