“Останній лицар Запоріжжя”

Дата: 14.05.2012
Автор:

 

14 травня 1733 р. помер кошовий отаман Запорозької Січі, союзник гетьмана Мазепи у війні проти Петра І і сподвижник Пилипа Орлика Кость Гордієнко.

 Кость Головко-Гордієнко народився на Полтавщині. Спочатку козакував у Полтавському курені Запорозької Січі. На початку 1702 року його було обрано кошовим отаманом. Як тільки його обрали кошовим – він зайняв рішучу антимосковську позицію. Та опозиція кошового Гордієнка мала свою особливість.

Вона полягала в тому, що категорично виступаючи проти московської колонізації, він водночас не був прихильником ні Польщі, ні Туреччини чи Криму, вважаючи, що Україна сама здатна вибороти собі незалежність. Ясна річ, використовуючи вигідні міжнародні фактори та війська тимчасових союзників. Саме такими “тимчасовими союзниками” і поставити перед ними шведські війська, що з’явилися незабаром в Україні.

 Походить він з давнього українського аристократичного роду Гординських. Немає сумнівів й в тому,що освіту він здобув у Києво-Могилянській академії. Адже загальновідомим є фактор, що коли запорозьке військо приєднувалось до армії Карла ХІІ, кошовий, на подив усього шведського офіцерства, вітав короля промовою, складеною за всіма канонами добірної латини. Так само відомо й те, що Гордієнко брав участь в укладенні першої української “Конституції П. Орлика”.

 Саме перед обранням Гордієнка кошовим, з’явився наказ Петра І спорудити в Кам’яному Затоні поблизу Січі фортецю, в якій мав стояти російський гарнізон. Дізнавшись про це, кошовий пише листа російському імператорові, в якому в ультимативній формі вимагає відмовитись від такого будівництва. Можна собі уявити, як знавіснів Петро І, коли йому прочитали, що “Військо запорізьке наказу про будування городу в Кам’яному Затоні слухати не буде, ламати камінь на будівництво того городу на землях Запоріжжя не дозволить, а як хто прибуде з московськими людьми той город будувати, то запорожці будуть оружно на них бити”.

 На другий день після прийняття він пише лист Петру І про те, щоб не було російських забудов на Січі. Гордієнко був набагато демократичнішим за Мазепу, захищав рівність прав усього люду України. Мазепа навіть Петру І писав на Костю Гордієнка за його самовпертість. Гордієнко зруйнував із козаками російські укріплення на Січі, і це був виклик Росії.

 Петро І послав на Січ свого представника боярина Протасова з подарунком, та наказом бояринові прийняти від козаків присягу на вірність. Козаки є козаками. Вислухавши боярина та побачивши, що подарунки варті уваги, вони розсудили просто: присяги не складатимемо. А щодо подарунків, то не повертатися ж росіянам із ними назад до столиці.

 Й ось тут дивним чином почали складатися взаємини між Мазепою та Гордієнком. Злякавшись, що Петро І може кинути проти України війська для придушення бунту непокірливих запорожців, гетьман пише імператорові листа, в якому відмежовується від політики кошового отамана. Ба навіть посилає своїх людей на Січ, щоб ті від імені гетьмана домагатись усунення Гордієнка з отаманства.

 На наш погляд тут виразно дає про себе знати заздрість Мазепи,його ревниве ставлення до Гордієнка як до сильної особистості. Можна не сумніватися, що якби гетьманом України в описуваний час був не Мазепа, а Кость Гордієнко, він спромігся б згуртувати навколо себе гетьманських і запорозьких козаків, переважну більшість українського населення, й Україна мала б шанс здобути собі непідлеглість ще тоді, під Полтавою. Мазепа ж,як знаємо, про таке згуртування не подбав, і виступив проти росіян лише з невеликим загоном прихильників. Тобто, по суті,перехитрив сам себе. Прихильникам Мазепи пощастило на два роки усунути Гордієнка від керівництва і тим допомогти імператорові утвердитись на козацьких землях. Отже, роль гетьмана Мазепи в цих процесах, була, скажемо відверто, ганебною.

 Мазепа і Гордієнко таки довго між собою ворогували. Отож можна уявити собі, як здивувався кошовий, коли в листопаді 1708 року раптом отримав листа від Мазепи. Що ж пропонував Мазепа? Не більше, не менше, як урятувати Україну від російської неволі, приєднавшись разом із ним до військ шведського короля Карла ХІІ.І все ж кошовому не забракло мужності , не з любові до Мазепи та шведів,- а з ненависті до політики російської імперії, і рушив запорізький кошовий Гордієнко на єднання війська Мазепи та Карла ХІІ.

 До речі написав до кошового листа і Петро І – умовляв дотримуватись вірності йому, цареві-батюшці. Разом з листом Петра І надіслав козакам майже 15 тисяч червінців. Від червінців вони не відмовилися.

 Майже одночасно Мазепа і Петро І написали листа кошовому Костю Гордієнку. В листі Мазепи до кошового Січі була критика дії царя і його оточенню і Кость Гордієнко приєднується до Мазепи, долаючи свої амбіції. Сьогодні б так як би поступали українські правителі в Києві.

 Росіяни відповіли тим, що почали силоміць загарбувати українські містечка по річці Орелі, намагаючись перетнути шлях запорожцям до військ короля і гетьмана. Отже, ще перед Полтавою розпочалась українсько-російська війна. Цікаво,що Гордієнка абсолютно не жахала могутність російської імперії. Всі його дії показують: його рішення вибити й витіснити росіян з України не захитає ніщо! В березі він зібрав біля містечка Перевалочної всі розпорошені загони, послані перед тим на Кодак та в інші місця і провів раду. Рада одночасно ухвалила: йти на з’єднання зі шведами і разом з ними виступити проти росіян.

 Але, на відміну від Мазепи, кошовий Гордієнко не чикав,поки підійдуть шведи. Він навально вдарив на Царичанку. І хоч сил під своїм командуванням мав небагато,зате складались вони з досвідчених вояків-запорожців, – тож дощенту розбив тритисячний загін російських драгунів. Понад сто з них захопив у полон. Командувач російських військ фельдмаршал Меншиков аж знeтямився од цієї перемоги і заходивсь у негайному порядку зміцнювати гарнізони в містах по Орелі. Але Гордієнко розгромив росіян також під Келебердою і, скориставшись зі страху та розгубленості, що запанували серед російських генералів, почав вибивати їхні війська з міст і сіл не тільки по Орелі, а й по Ворсклі. Тобто, йдучи на з’єднання з Карлом ХІІ, кошовий Гордієнко вже, по суті, очистив значну територію Лівобережної України від російських військ. Скрізь, де він з’являвся, до нього приєднувались загони місцевих повстанців, які вже самі громили окремі російські підрозділи та обози. Єдина проблема, що поставала перед цим військом,- воно було не гаразд озброєне, не мало, зокрема, достатньої кількості гармат і рушниць.

 Зуcтріч Мазепи з Гордієнком відбулася у ставці гетьмана в Диканьці. Кошовий прибув туди уже зі славою багатьох перемог, прибув як полководець. І згідно з чином повівся. Поцілував, за традицією, гетьманський бунчук, підкреслюючи цим свою прихильність до гетьмана, але просто у вічі відверто заявив: буде з гетьманом лuше в тому разі, якщо той приєднається до Карла ХІІ не з “персональної користі”, а задля “визволення од московської влади”. Потім обидва рушили до Великих Будищ – на зуcтріч

 із королем Швеції. Карл ХІІ прийняв їх з усіма можливими почестями.У місці Деканьці відбулася зустріч Гордієнка з Мазепою і вироблена тактика на переговори з Карлом ХІІ, який гарантував Україні незалежність. Гордієнко радив Карлу ХІІ ще в березні прибути під Полтаву, взяти її і йти на Запоріжжя. Проте Карл ХІІ не прислухався до пропозицій кошового і це стало в подальшому фатальною помилкою.

 Поки Гордієнко гостював у Карла ХІІ, російські полки під командою генерала Рене почали наступ на територію, підконтрольну запорожцям. Жорстокість росіян у становленні до українського мирного населення не знала меж. Полковник Гнат Галаган, який зрадив Україну і допоміг росіянам штурмом здобути Січ. Кошовий Сорочинський на цю пору перебував у Криму – він переговори з ханом. А Гордієнко теж нічим не зміг допомогти січовикам – бився в цей час під Полтавою.

 Коли Карл ХІІ ішов на Полтаву , а в подальшому на Січ, то російські війська грабували українські міста і села… Це обурювало українців. Розправа над жителями Батурина спонукала Костю Гордієнка іти на союз з Мазепою. Ще в березні 1709 року під містечком Царичанка запорожці розгромили російські війська під командуванням генерала Кемгеля. Козаки громили російські війська під Полтавою і очистили шлях Карлу ХІІ і Мазепі. Під Диканькою війська Мазепи і Гордієнко об’єдналися. Кость Гордієнко разом з військами отаборився біля Нових Санжар. Перехід полковника Гната Галагана на сторону Росі, і не послідовність кошового Січі – Петра Сорочинського (його він залишив за себе після походу до Полтави) внесли смуту у війська Костя Гордїєнка.Росіяни пограбували Січ і Петро Сорочинський подався на Крим.

 Під час полтавської битви Гордієнко очолював лівий фланг шведської армії. Запорожці утримували позиції ще дві години після того, як закінчився основний бій на полі, і відійшли, коли до них пробився гонець із запискою від короля Карла ХІІ. Козаки допомагали шведам успішно відступити і переправитись через Дніпро. Петро І не простив цього козакам. 5 квітня 1710 року на козацькій раді в місці Бендерах народилася перша народна Конституція України, в складанні якої брав участь і кошовий отаман Кость Гордієнко. В свій час К.Гордієнко закінчив і Києво-Могилянську академію.

 Після поразки під Полтавою Кость Гордієнко, Петро Сорочинський і майже всі козаки пішли на Січ. Із Мазепою пішла жменька козаків на Бендери. Чому Мазепа не пішов із Гордієнком і Сорочинським на Січ і в подальшому на Південь – залишається загадкою.

 Гордієнкові не лишилося нічого іншого, які собі податися до Кам’янки. Це дуже підбадьорило козаків, і на весні 1711 року він знову стає кошовим отаманом . Відтак з’явилася збройна сила, з якою можна було виступити проти росіян. Тим паче, що й нагода трапилася: гетьман Орлик перейшов з військами Дністер і взяв напрямок на Білу Церкву. Як і під час російсько-шведської війни, Гордієнко не уникав самостійних бойових дій. Ідучи на з’єднання з військами Орлика, він громив окремі російські підрозділи, нападав на обози, а головне – підіймав населення Правобережжя на боротьбу проти росіян. На провесні 1711 року Гордієнко із запорожцями й Орлик із тисячами козаків і татар зробили відчайдушну спробу перемогти зло і визволити рідну землю. В своєму універсалі Орлик закликав визволяти рідну землю від загарбників і до своїх лав приєднав 40 тис. повстанців.

 Неподалік Лисянки об’єднані війська Орлика і Гордієнка мусили ставити до бою з військами генерального осавула Бутовича. Згодом були ще бої під Каневом та Богуславом, і в них отаман Гордієнко знову показав свій талант полководця. Та ось настала пора брати в облогу Білу Церкву. Можливо й тут було б усе гаразд, якби не зрада татар. Отже, Гордієнко мусив знімати облогу та відходити до Дністра, бо на допомогу гарнізонові Білої Церкви поспішали набагато чисельніші російські війська. Цікаво, що навіть опинившись на правому березі Дністра, в Молдові, козаки Гордієнка не припинили боротьби проти росіян, діючи на всіх його комунікаціях.

 Гордієнко з вірними йому козаками опанував пониззям південного Бугу і навіть почав призначати своїх полковників на Правобережжі Дніпра. Його загони підступали аж до Корсуня та Чигирина. Проте, опинившись між трьома імперіями – турецькою, російської і польською – він уже не мав сили відродити незалежність хоча б якоїсь частини України, та повернути до життя запорозьку козацьку республіку. Майже вся Правобережна Україна підтримала Мазепу і Гордієнка. Гордієнко намагався налагодити зв’язок із Туреччиною і татарами. Олешки стали центром по боротьбі за визволення України.

 Був період коли Кость Гордієнко з політичної арени зник. Чим, він займався у цей час, невідомо. 23 травня 1728 року на Січі, що розташувалася тоді в урочищі Олешки поблизу Дніпра, відбулася Рада, на якій козаки знову, вже вкотре, обрали його кошовим отаманом. Після смерті Петра І (1725р.) у козаків зажевріла надія на свободу. Гордієнко був проти цього. Проти кошового вчинився бунт і його заточили в кайдани. Це була помилка бунтівників, потім вони попросили вибачення у Гордієнка, але час було втрачено. Перше до чого вдався Гордієнко, то це поїхав до Бахчисарая і переконав хана, що козаки тепер мають намір жити з кримчанами в злагоді, і домовились, що відродить Січ у гурлі Кам’янки. 1730 року вона там і постала.

 Гордієнко відмовився від посади отамана і сів на коня як козак і поїхав до Бахчисарая на переговори до татар. Але почалась війна між Росією та Туреччиною і цариця Анна Іоанівна просить козаків допомогти Росії і обіцяє спокусливі пропозиції. Козаки відгукнулись на прохання імператриці.

 Кость Гордієнко, “останній лицар Запоріжжя ” 5 (14 за новим стилем) травня 1733 року помер і урочисто похований козаками біля сучасного села Республіканець Береславського району Херсонської області на січовому цвинтарі. До нашого часу збереглася могила Костя Гордієнка і хрест на ній. Кургани з похованням отамана є складовою частиною пам’ятки національного значення “Кам’янська Запорізька Січ”. Але в даний час там військовий полігон і солдати кидають гранати…


Микола Безотосний, www.nation.org.ua

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 1 від червень 2022

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2022’.Вільне Козацтво Холодного Яру