Nasza przeszłość i terazniejszość powinna służyć przyszłości My, Ukraińcy, członkowie Komitetu Obywatelskiego „Pojednanie między narodami”, pamiętając o bohaterskich i tragicznych kartach sąsiedztwa z narodem polskim, pragnąc harmonijnej współpracy dziś i w przyszłości, w przededniu smutnej rocznicy pamięci ofiar konfliktu polsko-ukraińskiego, uważamy za niezbędne wystosowanie następującego oświadczenia. Bóg Wszechmogący uczynił nasze narody sąsiadami. Dzięki temu...
Наше минуле і сьогодення мають слугувати майбутньому. Ми – українці, члени Громадського комітету «Примирення між народами», пам’ятаючи про героїчні та трагічні сторінки нашого сусідства з польським народом, прагнучи до гармонійної співпраці з ним у сьогоденні та майбутньому, напередодні сумних роковин пам’яті жертв українсько-польського конфлікту вважаємо за необхідне ствердити наступне. Всемогутній Господь зробив наші народи...
Досліджуючи матеріали відкритого у березні для загального доступу “Електронного архіву Визвольної боротьби” (www.avr.org.ua), журналісти “Козацького краю” натрапили на відскановану копію 10–сторінкового машинописного документа, датованого лютим 1948 року – “Боротьба українського народу на східньо–українських землях” – з нью-йоркської збірки документів науково-дослідницького центру «Пролог». У документі, зокрема, йдеться про повстанське підпілля, зорганізоване на теренах Холодного...
На квітневій сесії, після запеклої дискусії, громадськості тимчасово вдалось заблокувала це питання. Обурені мереф’янці провели мітинг під стінами міськради і спромоглися, щоб з цього приводу були проведені громадські слухання, які призначені на 13 квітня. По-перше, люди взагалі не розуміють, навіщо збираються прибрати погруддя видатного земляка з центральної площі і сховати його за кінотеатром “Спутник”...
Якби не Юрій Горліс-Горський, пам’ять про цього отамана, напевно, давно вже б згасла, хоч чоловік він був неабиякий. “Про зухвалі наскоки Богдана на большевиків і денікінців нам оповідали ще в Матвіївці, – писав Юрій Горліс-Горський. – Розпитуємо про нього нашого господаря… – Богдан – прізвище його чи псевдонім? – питає один старшина. – Бачте…...
Як радісно, що Микола Міхновський повернувся до рідної Турівки! Як радісно, що земляки тепло зустріли його! Про шанобливе ставлення свідчать центральна вулиця його імені, меморіальна дошка, портрет у холі школи, куточок у шкільному музеї та пам’ятник, встановлений 5 квітня 2013 року. Відрили пам’ятник на шкільному подвір’ї за участю сільської громади, учнів, педагогічного колективу школи...
© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру