Цікаві речі вдалося відшукати журналістові “Козацького краю” у електронному Архіві ОУН Української інформаційної служби в Лондоні (адреса в Інтернеті – www.ounuis.info). Володимир Косик, професор Львівського Національного університету і Українського Вільного Університету в Мюнхені, розмістив на цьому ресурсі дані про діяльність УПА на теренах центру, сходу та півдня України. Зокрема, діяльність відділів УПА-Південь на території колишньої Холодноярської республіки – на Черкащині та Кіровоградщині.
Коли говорити про боротьбу УПА, то треба сказати, що вже в першій половині 1943 року відділи УПА з’явились в Житомирській та Київській областях. У червні і липні група повстанців з’явилася в лісах Чорнобиля. В одному з документів прийнятих на III Великому Зборі ОУН вліті 1943 року було сказано, що рух УПА поширився скоро з Берестейської, Пинської, Волинської і Рівенської областей на Кам’янець-Подільську, Вінницьку, Житомирську, Київську (разом з районами сучасної Черкащини – ред.) області, а в липні 1943 року на Галичину. ”Таким чином уже в липні ]943 року 12 областей України стали на шлях збройної боротьби проти окупантів за Самостійну Соборну Українську Державу “
Відомо, що незалежні не-радянські відділи повстанців існували в різних районах Полтавської, Сумської і Чернігівської областей. Наприклад, в районі Диканських лісів оперував відділ капітана Кудрі. Головна команда УПА мала намір поширити діяльність УПА на Чернігівщину і Полтавщину, об’єднати існуючі там відділи, і з цією метою в жовтні 1943 року, в Малинських лісах, біля Коростеня, зорганізовано зародок УПА-Схід. Труднощі появилися через брак зброї. План тим більше не вдалося реалізувати, бо німецький фронт був проломаний і німці почали евакуювати Лівобережжя. А під більшовицькою окупацією поширити повстанський рух у цих районах не вдалося, бо сили були надто малі і обставини змінилися.
У Південній Україні, згідно з українськими документами, справжній збройний спротив проти німців був організований націоналістичними силами, а не радянськими. У Холодному Яру появився вліті 1943 року відділ Костя (Івана Білика), а на Уманщині – відділ Остапа Вячеслава (Маріяна Мартина). До них прилучився відділ “Діда Тараса” з Полтавщини. В жовтні 1943 року до Холодного Яру вислано з Волині добре озброєну сотню Омеляна Грабця-Батька, з завданням об’єднати відділи і сторити УПА-Південь.
У другій половині жовтня 1943 року холодноярські відділи об’єдналися з сотнею Грабця в Гайсинщині. Так була створена УПА-Південь. Командиром групи УПА-Південь був призначений Головною командою УПА Омелян Грабець-Батько. Група УПА-Південь поділилася на два загони. Один з них пішов у Літинщину, другий у Кам’янець-Подільщину. Навесні 1944 року група УПА- Південь відступила в ліси під Гурбами, на Крем’янеччині.
Під Гурбами відділи УПА-Південь і місцеві загін УПА, разом біля 5 тисяч бійців, звели великий бій з переважаючими силами військ НКВД, які нараховували біля 30 тисяч солдатів. Бій почався вночі 23 квітня і тривав до вечора 24 квітня 1944 року. Втрати були великі по обох сторонах. Відділи УПА все таки зуміли вийти з оточення і перейшли на територію Волині. У травні і червні відділ УПА-Південь оперував здовж Південного Бугу, був оточений військами НКВД і потерпів поразку. В бою згинув також Омелян Грабець-Батько. Частина відділу вирвалася з оточення, перейша за річку Случ, і вкоротці воїни групи перейшли в підпільну мережу ОУН.
Цей короткий огляд боротьби ОУН-УПА дає загальний образ цієї боротьби. Але цей образ неповний не лише тому, що під цю пору неможливо всього охопити, але зокрема через відсутність потрібної документації. В першу чергу надто мало знаємо про цю боротьбу після приходу радянської армії. Не всі колишні радянські архіви досліджені (1994 рік), деякі залишаються недоступними, а ще інші, ті, що не попали більшовикам в руки, десь заховані, закопані. Та й архіви УГВР в Нью-Йорку мабуть не повністю досліджені, за винятком тих матеріялів, які відносяться до боротьби УПА і які публікуються в “Літописі УПА”.
Конспіративний характер діяльності ОУН не сприяє дослідженню. Деколи правдиві прізвища людей не відомі. Багато треба буде уточнювати. Не відомий повний склад обласних і районних проводів. Дехто з учасників боротьби й досі не бажає, щоб про це знали…
Ігор АРТЕМЕНКО – за матеріалами www.ounuis.info
