Літо-2023, боєць-спецназівець аеророзвідки окремого десантно-штурмового батальйону читає спецвипуск «Козацького краю», присвячений медикам-добровольцям. Патч на шоломі має напис "No touch No talk No eye contact", що у перекладі означає приблизно: "Не чіпати, не розмовляти, в очі не заглядати". Прямо як для випадку, щоб не відволікали від читання нашої газети... Чекайте і на наступні спецвипуски, присвячені нашим бійцям!
Відповідно до закону про дерадянізацію, ухваленого 28 липня 2023 року, поняття «селище міського типу» зникне. Міста, селища, села і поселення – адміністративні одиниці територіального устрою України згідно з новим законом. Також вводиться поняття «поселення» – компактне місце проживання людей за межами населеного пункту, яке не має сталого складу населення і не належить до категорії населеного пункту. Колись же були ще й хутори – і їхня історія щезає з пам’яті людей, чиї предки на них жили. Наша газета завжди ставила за мету збереження української культури, а ці козацькі хутори часто були основою давніх традицій, місцем народження видатних людей, – водночас розповімо, чим ці хутори і села живуть у наш час…
Цікаве фото, якому більше 102 років, відшукав нинішнього літа у польських архівах відомий київський історик Андрій Руккас. Фотознімок було зроблено у таборі для інтернованих у м. Вадовіце в Польщі, орієнтовно 1921 року. На фото, яке погано збереглося – воїн Армії УНР, уродженець Золотоніського повіту Григорій Шандра, який був бунчужним 1-го кінного полку Чорних Запорожців, прикомандированим до 1-ї Запорізької стрілецької дивізії. Збереглася скупа інформація: 20-річний бунчужний Шандра хотів виїхати з табору до села Олеша Бучацького повіту в Галичині (нині Тернопільської області), де мешкала його знайома дівчина. Чи виїхав – так і не відомо, як і абсолютно нічого не відомо про його подальшу долю…
Ба більше – хоча Руккасу вдалося знайти дані, що Шандра був родом з хутора Підлипів на Золотоніщині – про такий хутір ніхто не знає й інших письмових згадок про нього нема, хоча прізвище Шандра досі розповсюджене на Золотоніщині, особливо в Піщаній. Відомий краєзнавець, кандидат історичних наук, директор наукової бібліотеки Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького Григорій Голиш має версію: хутір Підлипів міг бути біля села Липівське. Пізніше це село розділилося на два – Старолипівське і Новолипівське, але у 1958 році обидва ці села були назавжди затоплені Кременчуцьким водосховищем. Тепер на цьому місці – Липівський орнітологічний заказник на воді…
Хорунжий Армії УНР Григорій Шандра. Якість світлини, знайденої істориком Андрієм Руккасом в архівах, вже не дозволяє друкувати його в газеті, але є черговим вкладом у справу повернення напівзабутих сторінок історії Визвольної боротьби...
Іноді для того, щоб історія населеного пункту загубилася, не обов’язково навіть, щоб його затопив Дніпро. Скажімо, вже дуже мало хто пам’ятає, що на місці сучасної Зорівки на лівобережжі були, окрім власне Зорівки, ще й Чугуївка, Сотниківка та Мелесівка. А між тим – всі ці колишні козацькі хутори мали власну багату історію. Зокрема, у свіжому номері «Козацького краю» ви можете прочитати про Анатолія Мелеса, який за підтримки січовиків-запорожців, не питаючи дозволу російського Синоду цілий рік очолював козацьку церкву Січі – при цьому колишній чернець Афонських монастирів ще й отримав титул архімандрита особисто від Константинопольського патріарха. Уявіть географію звершень і подорожей: до Афона, де Мелес був ченцем, від золотоніської Зорівки – більше 1200 км; до Константинополя (нині Стамбула) – півтори тисячі кілометрів. Навіть до Січі на Запоріжжі – і то чотири сотні кілометрів. А відбувалися всі ці подорожі й пригоди чверть тисячоліття тому – в часи, коли найбільш швидкісним транспортом був кінь…
А чи знаєте ви, що прообразом сотника Деркача у гоголівських «Вечорах на хуторі біля Диканьки» був реальний сотник Бубнівської сотні на Золотоніщині, Денис Деркач? Детальніше про це дізнаєтеся в одному з наступних номерів «Козацького краю», як і про Лукашевичів, загадкових нащадків козацького роду колишніх власників села Крупське, одному з яких приписується авторство знаменитої «Історії Русів»…
Згідно з давніми переказами, між Переяславом і Кременчуком тягнувся ланцюжок козацьких сторожових постів для попередження про ворожі набіги. Один з таких сторожових постів був на полі нинішньої золотоніської Хрущівки. Влітку 2014-го року загинув доброволець батальйону «Айдар» Валентина Чурута. Як розповіли побратими героя, уродженець Хрущівки з її славою сторожової застави, Чурута у день загибель був у складі дозорної групи і загинув саме на спостережному пункті біля селища Металіст на Луганщині. Знакова історична паралель, свідчення давнини традицій боротьби за Волю…
Готуючи публікації про історію міст і сіл Черкащини, журналісти «Козацького краю» як і завжди, «триматимуть руку на пульсі сьогодення» – від нас ви дізнаватиметесь новини не лише Черкас, а й найменших міст і сіл області. А ще – новини про черкащан на фронті і черкащан в тилу – усіх, хто працює на наближення Перемоги України!
