Скріншот з фейсбук-сторінки Артема Чеха одразу після щасливого для нього завершення історії під Бахмутом
У середовищі міжнародного письменництва однією з топ-подій травня стала відмова українських паисьменників взяти участь у престижному фестивалі The World Voices Festival, який проводився у США. Письменники з України Артем Чех, Ірина Цілик і Артем Чапай своє категоричне небажання їхати на фестиваль у Нью-Йорку обгрунтували присутністю на ньому російських письменників. Зрештою, проблема вирішилась, коли росіяни «зробили жест доброї волі» і відійшли від участі, а ім’я «Маша Гессен» з росії щезло зі складу членів правління PEN America. У результаті світова спільнота таки мала приємність спілкуватися з представниками нашої держави на проведеному 13 травня у рамках фестивалю заході “Ukrainian writers at war” («Українські письменники на війні»)…
А вже через декілька днів письменник-черкащанин Артем Чех, який давно воює у складі ЗСУ, знову був у бою – під Бахмутом, містом, яке не перший місяць не сходить з передовиць всесвітніх ЗМІ. Смертельний бій, у якому чудом вижив, Чех коротко опише лише 28 травня, – зазначивши, що з посіченої снарядами і мінами лісопосадки були врятовані тільки зброя, радіостанції, планшет і… сигари, які привіз із Нью-Йорку.
*Зброя у тому бою. Група Артема Чеха нічого з неї не покинула… Фото Лесі Литвинової
Ось як сам Чех описує той день: «Ми висунулися о 5-й ранку. Двома пікапами доїхали (тоді це було ще можливо) до евакточки, за тридцять секунд скинули речі й під щільним мінометним вогнем побігли займати позиції. Нас було дев’ятеро. Моя група і сапер Леся Литвинова, яка мала продивитися місця для роботи.
Оскільки всі речі залишилися на точці, за годину троє наших відправилися за ними. Чотири години вони не могли повернутися – пі**ри крили усім чим могли і не давали змоги висунутися. З восьми рюкзаків вціліло чотири. У рюкзаках були тепловізори, павербанки, особисті речі, всякі тактичні приблуди і т.д. Також під обстрілами загинули генератор (ми ще наївно думали, що там можна той генератор запустити), Старлінк, рації, батареї і решта. Вцілів лише екофлоу (зарядна станція – ред.) Його ми забрали наступного дня, але не змогли винести при виході…»
З «воістину козацьким» гумором Чех описує й інше втрачене спорядження: «Решта залишилося там, в бахмутській посадці: спальники, каремати, одяг… Осколком прошило мій рюкзак й окрім всього розірвало мої улюблені труси. Але ладно труси. Пачку цигарок розірвало, в якій той осколок і застряг. Тієї пачки мені якраз і не вистачило на останній день…»
З болем пише воїн-черкащанин про загиблих побратимів, особливо з бригади «Холодний Яр». Пізніше обставини загибелі й поранення бійців детально описала у соцмережах вищезгадана учасниця цього бою Леся Литвинова, режисерка-телевізійниця у минулому, а нині саперка, яка працює не з «вибуховими новинами», а з реальною вибухівкою…
Сам же Артем Чех холонокровно констатував необзхідність свого повернення на передову, оголошуючи збір коштів на новий тепловізор, рації, зарядну станцію та інші потреби своєї групи – на загальну суму 275 тисяч гривень. Та вже через декілька годин написав на своїй сторінці у соцмережах про те, що збір коштів закрито – друзі, знайомі і просто патріоти-українці з Черкас, Києва і всієї країни потребу закрили буквально блискавично.
«Життя триває, точиться війна», – як писав ще один славний уродженець Черкащини, поет і борець за Волю України Анатолій Лупиніс. Країна, де митці стають справжніми професійними воїнами, а громада здатна реагувати за лічені години збирати тисячі й мільйони гривень на потреби ЗСУ – непереможна.
ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
