Президент Володимир Зеленський у День української державності заявив, що українці не здадуться і не зупиняться, доки не звільнять усю територію України від окупантів.
Джерело: відеозвернення глави держави
Пряма мова: ”Великий народе великої країни і великої держави, яка існувала на цій землі з давніх-давен і яку намагались і поневолити, і знищити чимало хто і чимало разів. І яка з давніх-давен не дозволяла це зробити нікому і ніколи.
Держава, у якій почалася історія християнства Східної Європи, коли 1034 роки тому її охрестив великий київський князь Володимир. Держава, у якій почалась історія незламності, яка захоплює зараз усю Європу і цілий світ. Це наша держава, це наша країна, це Україна.
Історія її державотворення налічує тисячі років, але тільки цього року ми вперше відзначаємо День української державності”.
Деталі: Зеленський зазначив, що зараз Україна захищає власну державність зі зброєю в руках, щоб кожен у світі зрозумів:
“Ми не колонія, не анклав, не протекторат, не губернія, еялет чи коронний край – не частина чужих імперій, не землі у складі, не союзна республіка, не автономія, не провінція, а вільна, самостійна суверенна, неподільна і незалежна держава… Українська держава бере свій початок щонайменше півтори тисячі років тому і є єдиною законною спадкоємицею Київської Русі та правонаступницею Української Народної Республіки”, - наголосив президент. Він нагадав, що українці впродовж своєї історії боролися за державу.
Президент нагадав: українці ніколи не дістають зброю першими, але якщо на них нападають, стоять до останнього.
Пряма мова: “Ми були, є і будемо, бо наша держава має неймовірних синів і доньок, які стали на її захист (…). Для нас жити у неволі – це не жити, бути залежними – це не бути. Бо несамостійна і невільна Україна – це не Україна. Ми не знаємо слова “рабство”. Воно є у наших словниках, але не в наших головах. Ми віддамо останню сорочку, віддамо все, що в нас є, за те, що є в нашому серці. Саме тому ми будемо битися за свою державність до останнього – останнього подиху, останнього патрона, останнього солдата, тільки не нашого, а ворожого. Ми будемо жити, щоб боротись, і боротись, щоб жити. Ми не здамося, доки не проженемо зі свого дому останнього окупанта. Ми не зупинимося, допоки не звільнимо останній метр нашої української землі. Ми не заспокоїмося, допоки не визволимо наше останнє село…”.
