Конотопська битва. Малюнок київського художника Юрія Журавля.
Життя гетьмана Івана Виговського розпочалося й завершилося навесні: народився він у квітні орієнтовно 1608 року, а залишив цей світ 27 березня 1664 року. Де похований гетьман – достеменно невідомо, швидше за все – на території одного з монастирів поблизу Стрия на Львівщині. Та коли у березні 2022 року слідом за Чорнобаївкою на Херсонщині на карті України з’явилася ще одна «містична точка» – на Чернігівщині, де чотири рази підряд у одному й тому ж місці понтонна переправа російських окупантів через річку була ущент знищена 58-ю бригадою ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського – почали говорити, що гетьман й досі опікується з небес усією Україною, на землі якої знову прийшли московські вороги…
Правою рукою гетьмана Виговського у боях проти московитів став полковник з Корсуня
25 жовтня 1657 року Генеральна Військова Рада у Корсуні (сучасна Черкащина) обрала гетьманом України Івана Виговського – того, кому судилося перемогти московських окупантів і викинути їх за межі України. Корсунський полковник Григорій Гуляницький став правою рукою гетьмана, очоливши фактично «гвардію» козацького війська…
Під час Визвольної війни Гуляницький, за дорученням гетьмана Богдана Хмельницького, двічі очолював українське посольство до Москви: у 1649 та 1654 роках. Проте пізніше, побачивши, як “братня” Москва підло й нахабно весь час порушує домовленості Договору, козацький полковник став її заклятим ворогом.
Після того, як 1658 року Москва відкрито підтримала українську опозицію гетьманові Виговському, царський уряд перейшов від підбурювання громадянської війни в Україні з метою проросійського перевороту вже до відкритого збройного вторгнення московських військ.
На перших порах вторгнення армія воєводи Ромодановського захопила ряд міст України, по-звірячому розправившись не тільки з прихильниками гетьмана, а й зі звичайним мирним населенням. Літописець того часу так згадує прихід московита Ромодановського в Конотоп: “Він зустрів процесію громадян міста, перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи…”
Невиправдано жорстока поведінка окупаційної московської армії, яка масово вбивала і грабувала українців, тільки додавала прихильників гетьманові Виговському та їхнього бажання вигнати зайд із України. Росія ж у відповідь розширила військове вторгнення: навесні 1659 року на допомогу військам Ромодановського вирушила армія князя Трубецького…
Проте військова доблесть козаків явно переважала московитів навіть за явної чисельної переваги останніх, а бої загонів Гуляницького проти росіян були абсолютно успішними: він відбив у московитів Лубни, Гадяч, а потім і Конотоп. Після цього, з 21 квітня по 29 червня 1659 року, майже 70 днів, 4 тисячі його козаків утримували Конотоп, відбиваючи численні атаки майже 150-тисячного війська Трубецького, що оточило місто. На пропозицію зрадити гетьману й Україні, Гуляницький гнівно відповів, що росіяни в Україні “многі міста випалили і висікли, краще бути у турка якогось, аніж у московитів…” І додав, що повірить у мирні наміри Москви тільки тоді, коли вона прибере свої війська геть з української землі…
Добровільно піти геть окупанти відмовилися, тож у червні козаки, керовані Іваном Виговським та братом Григорія Гуляницького Степаном, вийшли з міста, перейшли у потужний контрнаступ і повністю розбили під Конотопом 30-тисячний кавалерійський корпус Пожарського. Почувши про цю поразку, воєвода Ромодановський не тільки покинув мрії про взяття Конотопа, а й почав поспішний відступ з України – спочатку злагоджений, а потім все більш панічний.
Ворогів, які безоглядно втікали, наздогнали козаки Григорія Гуляницького і нищівний удар дав українцям багаті трофеї: артилерію, скарбницю, обоз та навіть безславно втрачені росіянами знамена. Сам князь Трубецькой ледь не загинув і був двічі поранений. Козаки переслідували його недобитків аж до самого кордону з Московщиною.
“Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву…” Так описував реакцію на звістку про поразку під Конотопом від українських козаків російський історик Соловйов.
Ім’ям Виговського досі лякають ворогів України
Російська імперська, а потім і радянська історіографія старалася знищити навіть пам’ять про тих, хто разом з Іваном Виговським повстав проти чужоземного гніту, за волю своєї країни. Та в новій Україні настав час шанувати своїх героїв.
Ім’ям гетьмана Івана Виговського названо вулиці у багатьох містах України, а головне – почесні найменування з іменем Виговського отримали бойові підрозділи ЗСУ: 540-й зенітний ракетний Львівський полк, який став успішною складовою Протиповітряної оборони України та 58-а окрема мотопіхотна бригада, створена у Конотопі на Сумщині навесні 2015 року і прославлена спочатку в переможних боях на Донецькому напрямку АТО/ООС – зокрема, у районі Авдіївської промзони та Бахмутської траси, а після початку масштабного вторгнення Російської Федерації 2022 року – і в боях на Чернігівщині, де відзначилася і по збитих російських літаках, і по розбитих піхотних підрозділах, і по захопленню цілими й неушкодженими російських зенітно-ракетних комплексів «Тор», і зрештою – вищезгаданим чотириразовим блискавичним знищенням дороговартісних понтонних переправ, які росіянам так і не вдалося налагодити.
Ім’ям Григорія Гуляницького названі вулиці у Конотопі, Луцьку, Кропивницькому та у рідному місті полковника – Корсуні на Черкащині. У листопаді 2021 року на честь звитяжця над московитами Григорія Гуляницького назавжди перейменовано і колишню вулицю Московську в столиці незалежної України – Києві…
