Львів’янка Оксана Муха, яка рівно рік тому, у квітні 2019 року перемогла на головному пісенному шоу «Голос країни» нині – не тільки популярна співачка, а й блогер. Оскільки, як і вся, сидить зараз вдома на карантині, порадила тисячам своїх передплатників зробити як вона – перечитати усі твори письменника Василя Шкляра. Закликала до цього, сидячи удома на дивані біля здоровенного стоса книжок пана Василя і гарантуючи, що більш ні в яких книгах не знайти так багато невідомого з історії, та ще й описаного такою фантастично насиченою народною мовою…
Тим часом сам Шкляр, відповідаючи на запитання журналістів, що він порадив би почитати під час карантину, скромно не згадував про свої книги, але радив книги виключно українських авторів. У названому переліку – 5 книг: «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського, «Людина непокірна» Леоніда Мосендза, «Тисяча доріг» Марії Савчин, «Оповідання» Григора Тютюнника і «Три листки за вікном» Валерія Шевчука.
На телефонний дзвінок «Козацького краю» пан Василь відповів не з Києва, а з майже дикої природи – на дачі у селі саме контролював те, як йому налагоджують «колонку» для води. Спраглим же до інформації пояснив, чому першим у списку рекомендованих книг радить «Холодний Яр» Горліса-Горського. Не тільки тому, що там – про події на рідній самому Шкляру Черкащині. Не тільки тому, що це – про Визвольну боротьбу сторічної давнини, які багато в чому перегукуються з сучасними подіями…
А ще й тому, що в ній добре прописано, як українці ставилися до хвороб – панікували від них чи сприймали як щось другорядне, яке не має заважати жити і з оптимізмом дивитися у завтрашній день…
Відкриваємо роман «Холодний Яр» – і з перших же рядків читаємо, як Горліс-Горський потрапив на Черкащину під час Зимового походу Армії УНР. Було це рівно 100 років тому – у лютому 1920 року. Під час походу зліг з гарячкою, коли як старшина кавалеристського авангарду 2-го Запорізького полку, коли прибув у чигиринську Головківку.
Ось як описує це сам автор «Холодного Яру»: «Під вечір я розхворівся зовсім. Прийшов лікар, поставив термометер — 39,2. Лікар розводить руками: чи від ноги, чи тиф, на який захворіло вже декілька козаків. У кожному разі в похід, на мороз небезпечно, а група рано виступає.
Прийшов брат із штабу, почали радитися. Лікар пропонує відправити у Медведівку до лікарні, куди відправив вже двох тифозників. Виручає господиня:
— У манастир, до гайдамаків! Там і лікар є, і черниці доглянуть краще як у лікарні…
— Звичайно… Будеш у безпечному місці, між своїми. Ми ще у цьому районі пробудем деякий час, будемо певно мати зв’язок з Холодним Яром, як видужаєш — приєднаєшся».
А от як відбувалося подальше лікування: ще день знаменитий повстанець і письменник пробув у Головківці – «зажив залишену лікарем «аспірину», частувався малинкою, спав на гарячій печі у просі». Потім перебрався до Мотриного монастиря – причому, верхи на коні, хоча йому пропонували воза. У монастирі за «лікарняну палату» мав невеличку келію з ліжком, стільцем і столом, на якому замість традиційного для лікарні набору медикаментів і пакета з мандаринами лежали його «шабля, кинджал, два автоматичні пістолі, малий німецький штуцер і дві ручні граната Мільса». Зате у цій «VIP-палаті» стара черниця Маланя (за висловом сотника Івана Компанійця – «краща від трьох лікарів») сказала, що в нього не тиф, а «така собі пропасниця» – і три дні поспіль по три рази на день натирала Горлісу-Горському груди якимсь бальзамом, поїла зіллям і укутувала в ковдру.
На четвертий день гарячка зникла. Далі були знову роки й десятиліття непримиренної боротьби за Волю України. Можливо, ніколи й не згадав би рубака-кавалерист про ту «лихоманкову пригоду» за крок від тифу, якби таким чином доля не лишила в Холодному Яру, де на нього чекало безліч славних пригод…
Андрій КРАВЕЦЬ