Кадр із фільму "Чорний Ворон"
5 грудня в український прокат виходить історична драма «Чорний Ворон», знята за мотивами однойменного роману Василя Шкляра. Це історія про життя та кохання холодноярського отамана, який організував боротьбу проти більшовиків у 1920-х. «Чорного Ворона» хотіли екранізувати ще у 2011 році, бо книга одразу стала бестселлером, а у 2017-му її тираж подолав позначку 300 тисяч примірників. У 2018 році «1+1 production» і режисер Тарас Ткаченко почали зйомки фільму. У вересні 2019 року «Чорний Ворон» переміг у дев’ятому конкурсному відборі Держкіно та отримав пʼять мільйонів гривень з 20 мільйонів загального бюджету. Напередодні прем’єри theБабель поспілкувався з письменником Василем Шкляром про націоналізм, прототип Чорного Ворона серед бійців, політику й українську книгу.
У чому успіх роману «Чорний Ворон»?
Я непогано його написав. У нас є немало книжок на тему української визвольної боротьби, але чомусь саме «Чорний Ворон» постійно перебуває у полі уваги. Кажу не лише про своїх прихильників, але й про тих, кому успіх роману досі не дає спати. «Тонкі критики», як називає їх відомий письменник Віктор Єрофєєв, закидали, що книзі бракує психологізму. Інші експерти кажуть, що це гіперпсихологічний роман, бо він не лише досліджує внутрішній світ героїв, але й змінює психологію читачів. «Чорний Ворон» вийшов за межі літератури і став об’єктом політики. Він відкрив широкому загалу невідому сторінку історії — розповів про повстанський рух у центрі України, який багато хто трактував як громадянську війну чи бандитизм. Ці події наполегливо замовчували та стирали з нашої пам’яті: «Такого не було й не могло бути!»
Хто і з якою метою замовчував?
Та хто ж! Звісно, що московсько-більшовицька влада. Її ідеологи впродовж майже сторіччя ліпили з окупантів героїв, а всіх борців за волю України таврували як бандитів. Вони нав’язували нам думку, що, мовляв, радянську владу зустріли в центральній та східній Україні з хлібом-сіллю. Цю брехню настільки глибоко втерли в мізки людей, що навіть деякі історики називають Українську революцію 1917—1921-х років громадянською війною. Ну, а вже повстанський рух, який стрясав Україною впродовж 20-х років, нарекли розгулом бандитизму. Мета тут зрозуміла — кинути в забуття саму ідею українського самостійництва. Наслідки тієї пропаганди відчутні й понині.
Чи не здається головний герой «Чорного Ворона» дещо архаїчним для сучасної публіки?
Як отаман може виглядати архаїчно, якщо його боротьба триває й сьогодні? Він її не завершив. Він залишив по собі мету, яку підхопили наступні покоління. Нині на сході ми дуже добре бачимо цю спадкоємність — 93-тя бригада має назву «Холодний Яр». Танковий батальйон полку «Азов» іменується «Холодний Яр». У складі батальйону «Айдар» розвідувальний спецпідрозділ також мав за честь назватися «Холодним Яром». І не лише в цих частинах ви можете побачити холодноярський бойовий прапор, під яким воював отаман Чорний Ворон. На чорному полотнищі напис — «Воля Україні або смерть». Під цим гаслом Чорний Ворон і тепер воює. Мій герой прийшов до українців у час глибокої зневіри, апатії, за часів каденції Януковича. А пізніше він став одним з найпотужніших покликів до Революції Гідності.
Чи має «Чорний Ворон» послідовників серед сучасних українських героїв?
Таких хлопців багато. Ще на Майдані дехто з них брав собі позивні за повстанськими псевдонімами. Герой Небесної Сотні Василь Мойсей відразу сказав, щоб його називали «Чорний Ворон». Йому зауважили, що позивний — це завжди одне слово. Тоді Василь відповів, що хай буде «Крук». Адже «Крук» — це і є Чорний Ворон. Наймолодший командир «Азову» взяв собі позивний Гризло, за прізвищем ще одного відомого холодноярського отамана Семена Гризла. Буквально вчора мені дзвонив із Золотого воїн, який називає себе Холодний Яр. Послухайте, каже, як з того боку стріляють. Але зараз я не стану поіменно називати наших воїнів, котрі гідні зрівнятися з отаманом. Недоречно це робити, коли ще триває війна. Мусимо спершу перемогти. Роман ще має назву «Залишенець». Це той, хто воює до кінця, незважаючи на поразки та невдачі. Це як самурай. Навіть коли його армія програє, він і далі вестиме свою особисту війну…
