Обрання Климента Смолятича Митрополитом Русі. Мініатюра зі сторінок древнього літопису
1147 року Київська Русь отримала другого в своїй історії Митрополита з місцевих, а не з греків – ним став Климент (Клим) Смолятич – чернець із Зарубського монастиря. Він був так званим схимником – бо прийняв найвищий рівень чернечого аскетизму. Тож монастирські печери на придніпровських кручах у місцині, що нині зветься Трахтемирівським півостром, міняти на златоглавий Київ не поспішав…
Переконав його у необхідності послужити утвердженню православ’я у всій державі київський князь Ізяслав Мстиславович, а слідом за ним – Собор Руських Єпископів, який голосував за обрання Климента Митрополитом всієї Руси.
«Іпатіївський літопис» характеризує Климента Смолятича як одного з найрозумніших представників своєї епохи: «Був книжником і філософом, яких земля Руська ще не знала…» А такий був не потрібен «Строітєлю Москви» Юрію Долгорукому, який захопив владу в Києві вже через два роки – у 1149 році. Князь Ізяслав і митрополит Климент змушені тоді були покинути Київ і певний час залишатися у Володимирі-Волинському.
У той тяжкий час князівських міжусобиць вони ще повернулись було до Києва, та після смерті Ізяслава Мстиславича владу в стольному граді повторно захопив Юрій Долгорукий, а Климент Смолятич знову вимушено перебрався до Володимира-Волинського.
Пізніше його ще двічі кликали стати Митрополитом, та обидва рази з цим не склалося. Востаннє вже князь Ростислав Мстиславович запрошував Климента Смолятича до Києва 1163 року – з приводу бачення його митрополитом відправив навіть посольство до Константинополя, але дорогою у Візантію руські посли зустріли митрополита-грека з почтом, відправленого до Києва. Противитися волі Константинополя князь не став…
Про долю колишнього Зарубського ченця-схимника, «книжника й філософа, яких земля Руська ще не знала», після 1164 року більш нічого не відомо…
З повчань теолога і філософа Клима Смолятича…
Серед творів Kлима Смолятича збереглось “Послання пресвітеру Хомі”. На думку деяких дослідників, йому належить і авторство “Повчання про любов”, що збереглось у списках XVI ст.
У своєму полемічному “Посланні” Смолятич наголошує на необхідності високоморального способу життя священика. Чи не вперше у вітчизняній духовній традиції він виступає проти стяжання церквою багатства, майна, слави і влади. Посилаючись на античних філософів (Платон, Арістотель), християнських богословів та біблійну екзегезу антіохійської й александрійської шкіл, демострує блискучу, для тієї доби, освіченість і здатність до символічного й духовно-алегоричного тлумачення Святого Письма.
Kлим Смолятич вирізняє три етапи світової історії: Завіт (язичники), Закон (ізраїльтяни), Благодать (християни). Закон, за Промислом Божим, скасовує, тобто знімає Завіт, Благодать — скасовує той і той. K. C. надає перевагу тим, що живуть під Завітом, — вони ближчі до Бога. Закон — велика перепона на шляху до Благодаті. Благодать є світло, істина і дарована Богом свобода.
Створений і облаштований Богом світ Смолятич вважає цілком доцільним. Пізнати Творця можливо через Його творіння. Носіями інформації для душі виступають п’ять чуттів і розум, що керує ними. Виразна телеологічність поглядів Kлима Смолятича полягає у намагані довести виключну прерогативу Божої влади над природними та суспільними процесами. Ні астрологи, ні чаклуни не можуть здолати всемогутню волю Бога, що дарує життя і хліб насущний, врятовує Своїх вірних.
Kлим Смолятич засуджує будь-які ухили від Бога, бо Він один здатний врятувати людство від загибелі. Головною умовою останнього вважає свідоме духовне й тілесне очищення. Людина має не супротивитись Промислу, а прославляти і дякувати Творцю за можливість досягти вищого світла у Царстві Божому. Такий фаталізм лише підсилює земні та посмертні блага, що чекають наперед обраних Творцем світу.
Підготував Ярослав ЗВЕНИГОРА
