Нині преподобної Меланії Римлянки, Щедрий вечір, Щедра кутя. У давні часи Маланки, Василя та Водохреща пов’язувались з новорічним циклом так званого Сонячного кола. Найважливішим з них було дайбозьке свято Щедрого Бога, яке пізніше почало називатись Маланки, або Щедрий вечір, і яким завершувалися Святі вечори.
В Україні не всюди однаково відзначали Щедрий вечір, найпишніше його святкували на Лівобережжі та Гуцульщині. Якщо перед Різдвом готували Багату вечерю, то напередодні Нового року або Василя – Щедру.
Існувала величезна кількість обрядів і звичаїв на Меланки. На Гуцульщині перед вечерею влаштовували «свято печі». Напередодні її білили, прикрашали, «бо цілий рік вона робить службу, а на Василя іде у танок і віддається». Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, «щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді». А хлопці, котрі недавно сваталися, але отримали гарбуза, вдруге засилали сватів.
Найвідомішим театралізованим обрядом була «Маланка» – дійові особи перевтілювалися в Меланку, діда, бабу, цигана, циганку, лікаря, сільського старосту, жандарма, смерть тощо, обличчя приховували за масками й у супроводі музик ходили від хати до хати з новорічними побажаннями. А ще цей день вважався одним із найсприятливіших для ворожіння.
