Ларс – німецька вівчарка, чотирилапий «офіцер» Центру розмінування ЗСУ. Він з родини «кадрових вояків» - мама Ларса служила в МВС, а батько - в лавах Держприкордонслужби. Донбас – вже друга «гаряча точка» для Ларса – раніше він побував «у службовому відрядженні» в Косово на Балканах…
Існує легенда про те, що Будду Гаутаму, засновника буддизму, у подорожах завжди супроводжував маленький пес, який у хвилини небезпеки перетворювався на грізного лева, готового захищати господаря, або ж везти його на своїй спині. Вважається, що цим собакою був ши-тцу, саме тому пізніше він був улюбленою породою тібетських лам і китайських імператорів. Зображення собак можна бачити у пірамідах єгипетських фараонів, на саркофагах польських королів і на картинах величезної кількості європейських митців Середньовіччя. Правителі всіх часів і народів знали: собаці можна довіряти більше, аніж людині, бо відданість її – щира. Навіть диктатори, здатні відправляти на смерть сотні й тисячі людей, ставали «ватно»-м’якими біля своїх собак…
Весь світ знав німецьку вівчарку Блонді, яка належала Адольфу Гітлеру – її господарю Рейхсканцелярії подарував цуценям у 1941 році, році вторгнення в СРСР рейхсляйтер Мартін Борман. Вважається, що 1945 року і Гітлер, і Борман, і Блонді загинули від спеціально вжитого яду цианіду – не переживши падіння «великої імперії». Досі не відомо, куди поділися четверо цуценят Блонді…
Знав весь світ і лабрадоршу Конні, що належала Володимиру Путіну – її хазяїну Кремля подарував цуценям у 1999 році Сергій Кужугетович Шойгу, нинішній міністр оборони РФ. Вважається, що Конні померла наприкінці 2014 року, року вторгнення в український Крим і на Донбас чужинців, які мріяли про відновлення «великої імперії»…
Багато собак стали знаменитими безвідносно до своїх господарів. У США це – їздовий собака-хаскі Балто, який у 1925 році урятував від епідемії дифтерії ціле місто Ном. Через крижаний шторм і бурю Балто доставив у місто вантаж з рятівними ліками навіть попри те, що його господар, обморозивши кінцівки, втратив здатність керувати упряжкою. А в СРСР героєм стала дворняга Лайка, яка у 1957 році першою полетіла в космос і загинула з-за помилки конструкторів через декілька годин після старту ракети…
Подвиги собак бувають різними. Російські історики розповідають, що начебто у 1943 році спеціально навчена радянська собака-диверсант Діна вискочила перед німецьким військовим ешелоном, скинула зі спини на рейки мішок із вибухівкою, зубами висмикнула чеку (!) з боєзаряду, скотилася з насипу і втекла у ліс. У рапорті партизанів значилося, що вибух знищив 10 вагонів з живою силою і пальним, після пожежі якого аж шпали горіли і рейки плавилися… Росіяни стверджують, що це була перша і остання собака-диверсант такого рівня. От тільки хто вже підтвердить, як вона зубами ту чеку перед ешелоном висмикувала?.. Можливо, тому цю історію досі розповідають тільки у російських школах, і вона не дуже відома світові. Натомість весь світ знає добрі (без вбивств і пожеж) подвиги собак у Японії і США. Собака-інвалід Фейт з американського штату Вірджинія, не маючи обох передніх лап, прославилася умінням абсолютно вільно ходити на «ногах» – задніх лапах. ЇЇ виступи у спецшколах і госпіталях надихали долати свої недуги і людей-інвалідів. А японський Хатіко, який протягом 9 років поспіль чекав на повернення свого померлого господаря, став символом справжньої любові й вірності. Недаремно у день смерті знаменитого Хатіко по всій Японії було оголошено жалобу…
Свого часу в Росії молодіжний рух «Мы» виступив з пропозицією того, щоб на виборах президента РФ у 2008 році замість Путіна, який не мав тоді права балотуватися на третій термін, висунути кандидатом у президенти його собаку Конні. На це політичний оглядач Юлія Латиніна в ефірі «Эхо Москвы» зауважила, що із задоволенням проголосувала б за Конні, бо це ж не за її господаря голосувати. Зрештою, сатирична пропозиція несподівано для всіх обросла солідною підтримкою фахівців. «Конні – просто блискуча кандидатура», – заявив відомий у Росії політолог, президент фонду «Інедем» Георгій Сатаров, а у ході голосовання на сайті memos.ru із запитанням: «Кто станет в 2008 году преемником Владимира Путина?», Конні перемогла з серйозним відривом – набрала 37 % голосів.
«Верный, проверенный товарищ… Не замеченная в великодержавном шовинизме. Плюс благородное происхождение» (серед предків Конні – одна із собак Леоніда Ілліча Брежнєва – ред.) – іронічно підкреслив переваги цієї собаки у статті на сайті «АПН.ру» член Президії ЦК «Родины. КРО» Володимир Тор. І з жалем відзначив: «В честной и бескомпромиссной борьбе кандидатура суки Конни не прошла, а победителем был объявлен г-н Медведев. Его персона уже получила всенародную піддержку…»
«Страшноє ліцо украінского буржуазного націоналізма». На фото - Євген Чикаленко з улюбленцем-псом у своєму маєтку в Кононівці поблизу Драбова на Черкащині. На початку ХХ століття Чикаленко став видавцем першої україномовної щоденної газети «Рада». Першим редактором призначив Федора Матушевського зі Сміли – майбутнього посла УНР у Греції, а відповідальним секретарем газети – майбутнього очільника Директорії Симона Петлюру, серед дописувачів були Михайло Грушевський і Володимир Винниченко…
З давніх-давен щиро шануються собаки в Україні. Наші предки вірили в те, що чорні собаки з білими плямами під очима ( «чотириокі» пси) здатні побачити нечисту силу і попередити господаря про її наближення. Вірили і в існування собаки-ярчука, який не тільки міг виявити відьом та іншу нечисть, а ще й знищити їх завдяки «вовчому зубу» в пащі, до якого начебто підходив яд з двох гадюк, які під шкірою у ярчука… Про це згадувало багато українських письменників і поетів, включно з Тарасом Шевченком. Цікаво, що розповсюдженню цієї легенди сприяла своєю книгою і знаменита «дівиця-гусар» Надя Дурова – уродженка Києва, яка, замаскувавшись чоловіком, зуміла потрапити до війська, стати корнетом Маріупольського гусарського полку і битися проти Наполеона під Бородіним…
За нечисть вважав ворогів України і пес з доброю кличкою Лабусь, який був… зв’язковим УПА у Перемишлянському районі Львівщини – у густій шерсті переносив «грипси» (шифровані записки) між повстанськими базами й криївками. Зрештою, Лабусь загинув від кулі енкаведиста, на якого кинувся, відчувши запах ворога…
Нині ж дуже часто собак можна зустріти в бліндажах і траншеях українських воїнів на Донбасі. Зокрема, у полку “Азов”, а конкретніше – у бронетанковому батальйоні “Холодний Яр” ніс службу легендарний пес Рижик– родом з Донеччини, із зруйнованого війною Широкиного. Був двічі поранений: раз осколком, другий раз – кулею. Обидва рази урятований “азовцями” від загибелі. У полку бійці сміялися з публікації журналістів про те, що у Рижика “відкрився дар яснобачення після контузії”. Але підтверджували: він справді заздалегідь попереджав про обстріл і ховався тільки в траншею або бліндаж, бо “знав”, що в будівлі може привалити вибухом. А ще – гасив лапою вогонь, як тільки хтось навіть просто запалить запальничку. Після того, як горіло рідне Широкине, бачити вогонь цей собака не міг і переживав за тих хлопців, які врятували йому життя. На жаль, зрештою Рижикове життя таки обірвала куля…
В Україні, на відміну від Росії, собак ніколи не висували в правителі – ні жартома, ні серйозно, бо в козацькому краї ніколи не прагнули панування царів-сатрапів, наділених безмежною владою з правом передавання її у спадок. Яскравою ілюстрацією цього стала карикатура, намальована майже століття тому художником Георгієм Нарбутом – творцем перших грошей і герба УНР. В часі, коли Директорія повстала проти безроздільного правління гетьмана, Нарбут назвав свою карикатуру «Пес, що мочиться» і зобразив собаку, що задер ногу на гетьманського кашкета і булаву, які валяються на бруківці посеред Софіївської площі в Києві. Залишив підпис, значення якого зводиться до того, що «пес – і той все знає – тиранства мерзотність обгавкує». Щоправда, при цьому у «обличчі» того пса сучасники легко впізнавали організатора антигетьманського перевороту – політична карикатура не вітала міжусобну боротьбу українців 1918 року – у часі, коли Москва вже створила на Донбасі фейкову «Донєцко-Кріворожскую республіку» і готувалася до широкомасштабного вторгнення в Україну…
Якщо політичні лідери нації завжди суперечливі і часто викликають претензії в українців вже мало не наступного дня після обрання – то лідера симпатій у віртуальному світі визначати завжди значно легше. У рік, коли помер Генсек СРСР Леонід Брежнєв, з’явився веселий мультфільм «Жив-був пес» за мотивами народної української казки. За пригодами (під українські пісні і в оточенні колориту українського села) винахідливого пса Сірка і його закадичного лісового друга спостерігав весь СРСР і в часи недовгого правління ветерана КГБ Андропова та його наступника Черненка, і в «перебудовні» часи Горбачова. Союз розвалювався – а по всіх його колишніх республіках продовжувало звучати знамените «Щас спою…»
У 2014 році, у розпалі оскаженілих спроб організації проросійських «рєспублік», як тільки у Кривому Розі, місті металургів на Дніпропетровщині, захльобнулася «русская вєсна», місцеві підприємці встановили бронзову скульптуру знаменитих «мультяшних» вовка й собаки. І назвали її «Дружба» – як символ того, що і в найтяжчі часи хорошим персонажам світу, перетворено на театр, потрібно разом долати труднощі… У цей час Москва (на противагу Україні, державам Балтії та Європи) ще носилася з ідеєю об’єднання країн так званого «Таможенного союза», прозванного у нас «Тайожним». І раптом у тому ж 2014 році у одній з головних держав того союзу, Казахстані, випустили ювілейну монету – 50 тенге. На ній була зображена сценка зі знаменитого мультфільму – з псом, пейзажами українського села і написом… українською мовою – «СІРКО». У Росії дехто сприйняв це як натяк – і не помилився, бо навчений гірким досвідом України, Казахстан чітко і демонстративно взяв курс на дерусификацію суспільства, заявивши навіть про перехід письма з кирилиці на латиницю.
Бо знає й пес, що краще дружба з вільним вовком, аніж з тим, хто прагне бути тобі не другом, а господарем і роздавати стусани за кісточку, вкинуту у миску…
Ярослав ЗВЕНИГОРА
