Жовтень 1618-го українцям пам'ятний поєдинком в Тушино під час походу Петра Сагайдачного на Москву. Після втечі війська Пожарського і розгрому Волконського, на захист Москви виступає великий воєвода і полководець князь Бутурлін, підлий «сірий кардинал», що умертвив Годунова і нав’язав калужанам Лжедимітріяаки забажали позмагатися з м-ІІ. Битви як такої з ним і не було. Козаки з московитами зійшлися в герцях - індивідуальних поєдинках перед основним боєм. У бій вступив сам Сагайдачний з Бутурліним. Розігнавшись на коні, Бутурлін виставив на противника спис, якого гетьман вирвав з рук, шарахнувши князя Бутурліна буздиганом по голові. Удар виявився настільки потужний, що воєвода під глузливий регіт козаків звалився з коня. Рештки московського війська кинули зброю й пішли геть… (Цитата й авторський малюнок – з книги Юрія Журавля «Битви за землю рідну»).
Словосполучення «Великий Жовтень», частіше вживане як «Вєлікій Октябрь» було стандартним, затяганим у «совкові» часи, з запахом нафталіну і запахом крові, пролитої патріотами, закатованими більшовицькою Москвою. Незалежності України – 25 років, і всі згадки про той «Вєлікій Октябрь» вже давно на смітнику історію, хоча північно-східний наш сусід і казиться, намагаючись знову повернути все під владу тієї ж Москви…
Замість «Вєлікого Октября» щороку маємо свій жовтень – український. Хай не все нам легко й просто дістається, та Воля краща за ланцюг як у пса і подачку у вигляді кістки зі столу господаря. Будуємо майбутнє України: солдати – власною кров’ю, хлібороби – потом, інтелігенція – розумом на благо держави і майбутнього своїх дітей.
При цьому нарешті все частіше озираємося на власне, українське, а не імперське минуле – і черпаємо в минулому України натхнення для нових звершень…
Черкаська земля багата славними іменами – і не лише Тараса й Богдана. Оскільки на календарі – жовтень, а не «октябрь», то й славні дати маємо вже зовсім інші. Святкуємо ювілеї славного холодноярського отамана Якова Водяного родом зі Сміли і видатного розбудовника державності УНР Сергія Єфремова зі Звенигородщини; схиляємо голову перед пам’яттю славного воїна Визвольної боротьби і відомого художника – Леоніда Перфецького родом з Уманщини…
Дати й події, які прославили минуле України і дають змогу з надією дивитися у майбутнє – буквально на кожному кроці, бо про що б не згадувалося у нашій історії, а до практично всіх перемог і звершень причетна Черкащина. Тож маємо берегти цю пам’ять і шанувати її. Лише протягом цих жовтневих днів ми вже мали багато чудових нагод переконатися в тому, що черкащани вміють шанувати свою історію.
У Городецькому на Уманщині православні разом з високим гостем – Патріархом Руси-України Філаретом святкували 250-річчя храму, який пам’ятає часи Гонти і Залізняка.
У Млієві на Городищині відкрили меморіальну дошку на честь Павла Чубинського, автора слів «Ще не вмерла Україна» – пісні яка лягла в основу Гімну нашої держави. У цьому селі Чубинський жив і працював з 1870 по 1873 рік…
У Козацькому на Звенигородщині відкрили пам’ятник отаману Шаповалу і його козакам-повстанцям, ще раз підтвердивши, що не забули про славу предків.
І на кожному з цих заходів були сучасні воїни – ті, хто пройшов крізь вогонь боїв на Сході.
Не забувають про славні імена черкащан і за кордоном.
Пам’ятник Великому Кобзареві відкриють у румунському містечку, де ще з 1997 року діє україномовний ліцей і де надзвичайно дорожать дружбою з Україною. Про подію, яка відбудеться, повідомив давній друг “Козацького краю” Володимир Гонський – поет, співак і громадський діяч, якого багато хто знає як “Голос Майдану”.
“Друзі, їду в дружню Румунію, м. Сігет-Мараморощина, де 29 жовтня буде урочисто відкрито пам”ятник Тарасу Шевченку за участю багатьох представників українських діаспор Європи, гостей з України, міністрів закордонних справ України і Румунії. Mатиму честь вести це дійство”, – пише Володимир Гонський.
Ми маємо чим і ким гордитися в минулому, ми маємо на кого рівнятися у нашому сьогоденні, бо є новітні козаки і отамани, готові покласти голови за Волю України.
Нас чекає краще майбутнє – з пам’яттю про кров, пролиту за українську Незаженість, алев же не під кривавими прапорами імперії, а під жовто-блакитним українським стягом…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ
