10 червня виповнилося 65 років Василю Шкляру – уродженцю Черкащини, письменникові, якого називають «батьком українського бестселера».
Василь Шкляр – один із найуспішніших українських письменників. Його твори постійно перевидають. Найуспішнішим став його роман «Чорний Ворон». Розповідь про холодноярського отамана, що боровся проти радянської влади, перевидана більше 20 разів, сумарний наклад її – чверть мільйона примірників, для нинішнього українського книжкового ринку космічні цифри. Кожна нова книжка Шкляра стає бестселером за українськими мірками.
Самого письменника давно сприймають як одного з лідерів думок сучасної України. При тому, що Шкляр відомий досить різкими націоналістичними поглядами. Його позиція щодо майбутнього України чітка: державна мова – українська, Крим – кримськотатарський, а долю тимчасово окупованих територій повинні вирішити військові. Він активно «втручається» в політику і демонструє власну позицію. Приміром, нещодавно його, одягненого у футболку з написом «Азов», бачили серед учасників ходи за військове вирішення проблеми Донбасу під Радою.
В розмові з виданням nv.ua Шкляр розповідає, якою бачить сучасне і майбутнє України.
Про мову й іноземців у владі
Нам потрібна своя дуже міцна гуманітарна політика. Нам треба зробити, щоб без української мови не можна обійтися було в Україні, так, як в усіх цивілізованих державах без рідної мови.
Можна запрошувати іноземців в уряд, але за умови: «Людино добра, даємо тобі півроку вивчити українську. Не заговориш – до побачення. Такий у нас закон. Ми тебе дуже любимо, ми тобі даємо підйомні, квиток на дорогу. Не хочеш мови вивчати, не хочеш її знати, не любиш, значить, у тебе отут [показує на груди] стоїть бар’єр». Повністю мови він не вивчить. Але для того, щоб спілкуватися в Уряді, з підлеглими, досить 200 слів. Це можна вивчити за тиждень. Я, граючи в карти з вірменами, вивчав цілі блоки розмовні за одну ніч. Тільки подивившись десяток фільмів українською мовою, можна нею заговорити. Зросійщена Україна нікому не цікава. Це просто болото, яке нікому не потрібно як духовна субстанція. Вона цікава тільки Росії як розширення власного російського світу, власного простору.
Про українську державність
Україна буде тільки в тих межах, де буде територія її духу, її культури, її інформаційний простір, її мова, все решта – умовно. Це квазіРосія. І хай вона навіть цивілізовано вище стоятиме, але Росію не це цікавить. Росію цікавить їхній вплив, їхня мова, і саме за мовою йде розширення територій.
Я вважаю, що в ХХІ сторіччі сила держави вимірюється не стільки квадратними кілометрами, а власним простором. Якщо ми втратимо землю, яка несе нам тільки регрес, на якій живуть люди, які нас ненавидять – то мені така територія не потрібна. А якщо хтось скаже: ні, ми завоюємо, ми здобудемо, тоді, вибачте, треба відмовитися від демократії. Тоді треба встановлювати диктатуру націоналістичного уряду, націоналістичного президента, і тими методами повертати справедливість.
Про Холодний яр, повстанську боротьбу і нову книгу
Мого діда називали бандитом, я допитувався своїх родичів, хто він був, мені до пуття ніхто нічого не пояснив, до пуття цього не знали і не розуміли. Батьки оберігали дітей від того, щоб вони зайвого ніде не говорили. Сусіди, односельці казали: та твій дід був бандитом, але потім я дізнався, що дід був старшиною армії УНР, що він був вчителем. Тоді викликає подив: чому в «бандити» пішли вчителі, просвітники, лікарі, цвіт нації, а всілякі пролетарі були «позитивними»?
Я дуже глибоко переживав холодноярську історію, я собі заприсягнувся в 90-х роках написати книжку про Холодний Яр, сказав, що це буде книга мого життя. Вона мені вдалася, на щастя. І це справді книга мого життя.
Ту сторінку викинули, викреслили, випалили з нашої пам’яті. Україножери – міністри за часів Януковича – казали, що тут радянську владу зустріли заледве не з хлібом-сіллю, що повстанська боротьба – це чисто західне явище, що, мовляв, там не такі трохи українці. А це велика брехня, і я мусив це написати цікаво, щоб про це дізнались багато людей.
«Чорний Ворон» з’явився вчасно. Він написаний дуже чесно, відверто, можливо, вперше у цій книжці речі названі своїми іменами. Роман читають на війні. До мене підходив один боєць і сказав: підпишіть мені «Чорного Ворона», бо мій згорів у Пісках. Інший хлопчина казав, що на цю книжку ставали в чергу і давали пачку цигарок, щоб швидше взяти. Можливо, з художньої точки зору я напишу і кращий роман, але такого резонансу, як «Чорний Ворон», думаю, не матиме жодна книжка. «Чорний Ворон» перелетів океан, він виданий у Бразилії португальською мовою, він перекладений англійською мовою, словацькою, і ще, я думаю, він політає багато. Мене тішить, що «Чорний Ворон» буде екранізований [роман екранізує телеканал 1+1]. Якщо екранізація вдасться, то це і фільм буде найрезонансніший. Цього року починаємо зйомки…
Я взагалі думав, що не писатиму про повстанський рух, бо я висловився сповна в «Чорному Вороні». Але зринула дівчина ця, вже жіночий образ, і я зрозумів, що можна подивитися на цей час під іншим кутом зору, очима отаманші Марусі…
А мій новий роман буде про Українську повстанську армію. Це ланка тієї самої боротьби українців за свою волю. Власне, холодноярці передали свій дух, свою легенду упівцям, упівці просто продовжили цю боротьбу через певний час…
www.nv.ua
