Осколки й гільзи від снарядів, фрагменти мін, якими сепаратисти й окупанти обстрілюють бійців добровольчих батальйонів, Збройних сил України та простих людей, — усе це можна побачити тепер у стихійних експозиціях, які створив підприємець-волонтер Володимир Винник у Старобільську. «Колись це буде музей бойової слави старобільчан, які брали участь в антитерористичній операції», — впевнений Володимир Олексійович.
Кількість «тимчасово невідомих» зменшилася майже вдвічі
За словами Володимира Винника, кожен предмет експозиції має історію. Є залізна каска з написом «Бандера». Це подарунок бійця з цим позивним. Він пройшов Майдан і воював у добровольчому батальйоні «Айдар». На стіні в книжковому магазині (експозиції поки що розмістилися у торговельних точках підприємця-патріота) — фотографії чотирьох бійців.
«Це хлопці, які загинули на нашій землі, захищаючи Україну. У Комишному та у селищі Перемога Новоайдарського району їх із російської території обстріляли з «Урагану». Знищили тоді наші позиції, спалили техніку, там загинуло півтора десятка людей. Намагаємося з’ясувати долю та обставини загибелі кожного з наших захисників», — скупо рапортує колишній військовий Володимир Винник.
Усі волонтери Старобільська брали участь у похороні юнаків, яких поки що вважають «тимчасово невідомими». Володимир Винник добре пам’ятає перші 37 таких могил. У всіх загиблих бійців тоді взяли зразки ДНК і стосовно кожного триває кримінальне провадження, щоб встановити особу та відшукати родичів. А волонтери-патріоти взяли на себе турботу про могили: прибирають й прикрашають їх до свят, а також опікуються родичами, коли знаходять і вони приїжджають у Старобільськ. Кількість тимчасово невідомих у похованнях останніх двох років поступово зменшується: залишилася 21 така могила. Здебільшого родичі забирають синів.
Але є серед могил дві, де дані про бійців, які покояться на сході України, встановлено. «Дмитро Рожков з міста Котовська Одеської області добровільно пішов боротися за Батьківщину. І свого часу він сказав матері: якщо загине, хай поховають на землі, яку захищав. Мати виконала синове прохання. Часто приїжджає на могилу. У цієї жінки було троє дітей, живим не залишилося жодного. Тож тепер наше завдання — опікуватися долею матері героя», — розповідає Володимир Винник.
В експозиції майбутнього музею новітньої історії Старобільська — державний прапор, який подарував боєць із позивним «Лісоруб». Коли був бійцем добровольчого батальйону «Айдар», охороняв позиції біля Трьохізбенки. Село розташоване на березі річки Сіверський Донець, яка тепер служить лінією розмежування поміж територією, контрольованою Україною, і тимчасово окупованою територією Луганщини. Боєць кілька разів перепливав річку і встановив-таки український прапор на окупованій території. Сепаратисти намагалися його обстрілювати, та боєць обрав таке місце, де міг відбивати атаки. Потім окупанти просили або забрати символ, або продати їм. І тільки коли «Айдар» уже йшов з тих позицій, боєць зняв прапор і передав до старобільського народного музею. Полотнище побито осколками й кулями. Але прапор вистояв і витримав усе.
В експозиціях, які облаштували патріоти, вже до півсотні експонатів, що розповідають про нелегку долю й боротьбу в умовах АТО. Вони переконані, що речі допоможуть розкрити істинний характер Старобільська.
Земля розкриває таємниці
Місця тут загадкові. За легендами, десь у підземних ходах тутешнього монастиря батько Махно сховав свою скарбницю. У самому жіночому монастирі «Всіх скорботних радість» жила нібито дивом уціліла донька останнього російського царя, сім’ю якого розстріляли більшовики. І саме в цих стінах у 1939 році було створено радянський табір для утримання польських військовополонених.
Володимир Винник з дитинства захоплювався історією рідного краю. І земля розкриває йому багато таємниць. Ідея створення народного музею спала на думку, коли ремонтував будинок, де тепер торговельна точка. Став розглядати заслінку на печі, якій уже понад сто років. Таких у Старобільську багато — в позаминулому столітті це було велике повітове місто. Нині такі речі за копійки люди здають у пункти прийому металу, а потім їх просто переплавляють. Але ж кожна з них має художню й історичну цінність.
Згодом, під час уже іншого ремонту, просто на подвір’ї Володимир Винник з друзями викопав гарматне ядро. На власному городі знайшов кремнієвий ніж доісторичної людини. Дата походження знахідки — вісім тисяч років до нашої ери.
У особистій колекції В. Винника багато старовинних грошей. Є паперовий шаг Української Народної Республіки. Такі впровадили у 1918 році, коли металеві монети не встигли випустити. На звороті шага напис: «знаходиться в обігу нарівні із дзвінкою монетою». Є в колекціонера й купюра зі штампом революційної армії батька Махна, який свого часу поширив на 330-річне місто юрисдикцію своєї республіки Гуляй-Поле.
«Щоправда, справжності штампу історики не підтвердили, — зізнається Володимир Винник. — Але всі ці експонати — жива історія».
Залишається додати, що саме збиранням матеріалів і турботою про рідних та близьких героїв АТО старобільці дописують гідну сторінку до історії рідної землі, батьківщини.
www.ukurier.gov.ua
