У Крим українці поверталися швидко і весело... Малюнок Юрія ЖУРАВЛЯ
Стрімким ударом українські полки долають Чонгарський перешийок і виходять на оперативний простір.
За кілька днів – колони наших військ з піснями марширують звільненим Сімферополем і радісне населення захоплено вітає державний синьо-жовтий прапор.
Передові частини українців нестримно просуваються до чорноморського узбережжя. Мета – Севастополь…
Ні, це не картини жаданого багатьом нашим громадянам майбутнього. Це – наше минуле. У квітні 1918 року українські війська увірвалися в Крим і звільнили його від влади московських чекістів – батьків організації, з якої походить майже все нинішнє російське керівництво…
Добровольці проти комісарів
Кримський похід армії УНР – одна з найбільш романтичних сторінок нашої історії. Унікальність його полягає в тому, що ударною силою наступаючих українських частин була так би мовити, формація на добровільних засадах.
Історія Запорізької дивізії армії УНР почалася 9 лютого 1918 року у селі Гнатівна під Києвом, куди відступили частини та загони українського війська, що перед тим невдало боронили Київ від більшовиків. Саме з них був сформований Запорізький загін – фактично збірна команда з добровольців-фронтовиків.
Професійним військовим, що очолили загін, були очевидні всі помилки, допущені під час київських боїв.
Головна – у командири частин висували людей, некомпетентних у військових справах, проте з партійним стажем. Аби убезпечитися від цього, Запорізький загін оголосив себе поза політикою – тобто таким, де командирів призначали за професійним, а не партійним принципом.
Правильна організація війська швидко дала результати – вже 18 лютого запорожці розбили загін червоного комдива Кіквідзе під Сарнами, 25 лютого звільнили Житомир, а 1 березня – Київ. Лише за два дні – 3 березня до Києва прибули і союзники УНР – німці.
Темп наступу Запорізької дивізії не давав червоним змоги закріпитися й підготувати оборону. 27 березня від більшовиків була звільнена Полтава. 4 квітня – Люботин.
Напрямки наступу – Донбас і Крим
Після взяття Люботина командувач Запорізької дивізії полковник Олександр Натієв (аджарець за походженням) розділив запорізькі частини на дві оперативні групи. Перша, керована полковником Володимиром Сікевичем, в складі Дорошенківського, Гайдамацького та гарматного полків рушила визволяти від червоних Донбас. Друга – на чолі з підпоковником Петром Болбочаном у складі Республіканського пішого полку, полку кінних гайдамаків та кінно-гарматного дивізіону полковника Алмазова (разом біля 9 тис багнетів та шабель) здобула наказ визволити Харків, а потім наступати на Катеринослав (Дніпропетровськ) та Олександрівськ (Запоріжжя) і далі – на Крим.
Наступ уздовж залізниць проходив стрімко. 6 квітня запорожці визволили Харків і передали Слобожанщину під охорону запорозького полку ім. Богдана Хмельницького та німецьких частин.13 квітня зайняли Запоріжжя. Саме тут відбулася зустріч українців-наддніпрянців з Запорізької дивізії з українцями-галичанами з легіону Січових стрільців, що в складі австрійської армії наступав з заходу.
18 квітня було звільнено Маріуполь. Під містом відбулася перша зустріч штатних українських частин з загонами анархістів Нестора Махна. Зустріч була символічною – анархісти розбіглися по степах.
Там же, під Маріуполем відбулася ще одна зустріч – запорожці зікнулися з білогвардійською групою полковника Дроздовського, яка з боями проривалася на Дон для з’єднання з Добровольчою армією генерала Денікіна.
У Маріуполі запорожців нагнали і передові частини 15-ї дивізії німецького ландверу, керованої генералом фон Кошем. Болбочан озвучив німцям мету свого походу – Крим. Німці не заперечували, бо були твердо переконані що до підходу головних німецьких сил Криму не взяти, і що план Петра Болбочана – цілковита авантюра…
Таємне захоплення Криму
Реакція німців на плани запорожців могла бути і значно різкішою – за угодою, укладеною з німцями Центральною Радою, Крим до зони українських інтересів не входив і вважався стовідсотково “німецькою законною здобиччю”.
Відмовившись від Криму на переговорах у Бресті, міністри з Центральної Ради тим не менш віддали підполковникові Болбочану таємний наказ Крим захопити і приєднати до України. Своїм наказом Центральна Рада сама створила умови для конфлікту між запорожцями та німецьким командуванням, який міг закінчитися кров’ю. Але поки що у здатність запорожців захопити Крим не вірив ніхто, крім самих запорожців…
Червоні закріпилися на Перекопському та Чонгарському перешийках і приготувалися до впертої оборони. Українці зробили ставку на військову хитрість. Підхід запорожців до більшовицьких укріплень мусив стати для червоних цілковитою несподіванкою, тож полк кінних гайдамаків здобув наказ розсипатися степами і ловити кожного подорожнього, що прямує на півострів, ким би він не був. Кіннотники виконали завдання на відмінно. Також у Мелітополі запорожцями було захоплено обладнання більшовицьких зв’язківців, і московитам почали посилати фальшиві донесення від імені їхніх же частин.
Для прориву оборони червоних потрібна була акція з тих, яку зараз назвали б “операція спецназу”. Її підготовка була покладена на розвідників Республіканського пішого полку на чолі з сотником Зелинським. Обстеживши всі підступи до Перекопського та Чонгарського перешийків, розвідники визначили ділянку прориву – Сальківський міст через озеро Сиваш.
Під прикриттям кінних гайдамаків підполковник Болбочан перекинув до мосту піхоту та артилерію. Уночі 22 квітня українські розвідники сотника Зелинського на мотодрезинах рвонули через міст. Стрімкою атакою вони ліквідували захоплену зненацька охорону і знешкодили закладені під міст вибухові пристрої. Услід за розвідниками – так само на мотодрезинах – міст проскочили бійці 1-ї сотні Республіканського полку. Вони зчепилися з залогою. Услід за ними міст проскочили один за одним два українських бронепотяги, які вогнем гармат та кулеметів підтримали атаку запорожців.
За бронепотягами рушили ешелони з піхотою та гарматами. Оборона була прорвана – більшовики почали панічний відступ до Сімферополя.
Вдень 22 квітня запорожці захопили Джанкой – вузлову залізничну станцію. Тут підполковник Болбочан розділив свої сили. Рухома група в складі полку кінних гайдамаків та кінно-гарматного дивізіону полковника Алмазова рушила на Бахчисарай і далі – на Севастополь.
Посилений захопленими броньовиками та артилерією, Республіканський полк здобув наказ наступати на Сімферополь і відрізати шлях групі більшовиків, що відступала від Перекопу. 24 квітня з розгорнутими знаменами переможців, під оплески і вітання мешканців, козаки-запорожці марширували вулицями звільненого міста. Того ж 24 квітня кінні гайдамаки підняли синьо-жовтий прапор над звільненим Бахчисараєм.
Було очевидно: ще кілька кроків і Україна здобуде головний приз у війні – Чорноморський флот Російської імперії. Тим більше, що 29 квітня частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори.
Проте в плани німецького командування передача флоту Україні не входила. Полки 15-ї дивізії ландверу прибули до Сімферополя і почали блокувати частини українського війська.
Командування запорожців зажадало пояснень. У відповідь німці зажадали дізнатися, на яких підставах запорожці перебувають у Криму.
“Несолідна постава” уряду в Києві, який зробив вигляд, що нічого не знає про похід запорожців Болбочана, могла мати й дуже практичну мету. Не маючи змоги контролювати запорожців (що оголосили себе поза політикою) і, мов вогню, побоюючись появи “українського Бонапарта”, Центральна Рада могла свідомо провокувати конфлікт, аби знищити гонорових військовиків-добровольців руками німців.
Конфлікт посилювався. Запорожці категорично відмовлялися приставати на умови німців і навіть розглядали варіант захоплення Керченського півострова та зайняття на ньому оборони водночас і проти німців, і проти московських більшовиків. У той же час уряд у Києві мовчав. На всі спроби командувачів запорожців зв’язатися зі столицею їм відповідали, що «урядовці перебувають на важливому засіданні, – зачекайте».
Ситуація зайшла у глухий кут і командувач Запорізької дивізії полковник Натієв вдався до “забороненого прийому” – повідомив про ситуацію в Криму харківську пресу.
Скандал зчинився неймовірний…
Лише 27 квітня після надзвичайно складних переговорів між запорожцями, німецьким командуванням та урядом Всеволода Голубовича офіційний Київ визнав, що сталося непорозуміння. Запорожцям було наказано залишити Крим – але зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна.
Вже за кілька місяців результатами походу запорожців скористалася адміністрація гетьмана Скоропадського. Той факт, що саме українські війська звільнили Крим від більшовиків, був використаний гетьманом на переговорах з німцями. Уряд Української Держави зумів отримати Чорноморський флот та приєднати до України Крим на правах автономії…
Дмитро КАЛИНЧУК
