Крути названі "першими українськими Термопілами"... Малюнок Олександра Ком'яхова
Дві з половиною тисячі років минуло відтоді, як легендарний правитель і воїн Леонід та його спартанці зупинили у Термопілах величезну орду окупантів перського царя Ксеркса. Сучасні вчені вважають, що у цій чи не найзнаменитішій битві усіх часів і народів брало участь більше 200 тисяч персів, яким протистояли майже 6 тисяч воїнів об’єднаної армії греків. Проте в історію Термопільська битва увійшла як подвиг 300 спартанців – тих, кого Леонід залишив біля себе – тих, кому судилося полягти в бою, щоб не пустити ворога на рідну землю.
Ця битва стала взірцем для українських патріотів Визвольних змагань усіх часів…
Битва під Крутами – перші «українські Термопіли»
В останні дні січня 1918 року відбулася битва під Крутами, яку першою нарекли «українськими Термопілами». Досі у багатьох джерелах прийнято говорити про подвиг 300 (як і спартанців) українських воїнів, які начебто всі загинули в тій битві на підступах до Києва. Насправді ж їх було не менше 420 і більшість з них залишилися живими, та велич їхнього подвигу беззаперечна для нащадків…
«У битві під Крутами співвідношення сил становило 1 до 10 не на користь українців, а співвідношення втрат — 1 до 3 саме на користь українців, — нагадує керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Бій під Крутами стримав більшовицький наступ на чотири дні. І це були вирішальні дні для української дипломатії, аби домогтися від міжнародної спільноти визнання України. Це був бій за майбутнє, який показав, що Україна стала можливою саме завдяки армії».
25–27 січня (за н.ст.) 1918 року запеклі бої розгорнулись за Бахмач. Зрештою, українські війська змушені були залишити це містечко і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів).
До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще з 80 добровольців Вільного козацтва з Ніжина. Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.
Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.
Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів — одна чота – під час відступу потрапили у полон. Наступного дня всі вони були розстріляні або по-звірячому замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року.
Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими більше 300 воякiв.
Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Стримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
300 «спартанців» УПА
У лютому 1950 року геройськи поліг у бою проти московитів сотник УПА Михайло Москалюк, який взяв псевдо «Спартан», очоливши 300 бійців УПА, що стали грозою для новітніх загарбників…
В ОУН Михайло був з 1939 року. 30 червня 1941-го разом зі Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком та іншими керівниками ОУН став учасником проголошення у Львові відновлення Української держави, проте швидко зрозумів, що в плани німців відновлення українського незалежності не входить… В УПА прийшов у 1943-му – став підстаршиною вишкільного куреня «Чорні Чорти» у Чорному Лісі. Восени 1944-го очолив створену на карпатській полонині Малиновище сотню УПА, якій присвоїли ім’я видатного діяча ОУН Михайла Колодзінського, що загинув у боротьбі за Карпатську Україну. Проте три сотні бійців з-за псевдо «Спартан», яке взяв сотник Москалюк, частіше так і називали – «спартанцями». Деякий час у сотні Михайла Москалюка перебував і зовсім юний тоді, а тепер відомий поет Дмитро Павличко. Він написав вірш «Спартан», де є такі слова:
«Та з вас уже не вийме сатана
Те, що ви були у сотні «Спартана»…»
«Спартанці» разом із сотнею «Березівською» та сотнею «Гонти» входили до куреня «Карпатський», командиром якого був «Лісовий», колишній офіцер Червоної Армії родом із Чернігівщини. Разом ці підрозділи у лютому 1945 року провели одну з найбільших спільних операцій – знищили цілий батальйон НКВД у районі села Шепота Косівського району. Та безперервні бої на Коломийщині в січні—березні 1945-го призвели до значних втрат серед повстанців. У всій Коломийській окрузі із 15 сотень УПА навесну боєздатними залишилися тільки дві — «Мороза» і «Спартана». Михайло Москалюк зі своїми бійцями постійно рейдував, завдаючи відчутних ударів по загонах червонопогонників і їх прибічників. Зокрема, чота «Бурі» із сотні «Спартана», напала на Отинію, визволивши з в’язниці близько сотні заарештованих українських націоналістів. Та боротися із ворогом ставало дедалі важче, у райони активності УПА перекидалися великі додаткові сили НКВД.
Оцінюючи реально ситуацію, яка склалася, командування УПА ухвалило рішення про реорганізацію збройних сотень. Так з’явилися відділи із 10-15 осіб, яким було легше маневрувати і харчуватися. Повстанці почали здебільшого використовувати нові методи боротьби — засідки, диверсійні і пропагандистські операції. 12 січня 1946-го загін повстанців під командуванням «Спартана» вночі напав на станицю «стрибків» у селі Княждвір Горішній. Після півгодинного бою «стрибків» роззброїли, забравши 22 гвинтівок, дві самозарядні СВТ, кулемет Дєгтярьова, 10 гранат, 2000 патронів і амуніцію. Серед повстанців не було жодних втрат.
25 лютого 1946 року повстанці вступили у запеклий бій із загоном НКВД у лісі біля села Слободи Рунгурської. 26 лютого повстанська стежа знищила в селі Раківчику Косівського району старшого лейтенанта і двох енкаведистів. 31 березня повстанці зіштовхнулися з облавниками біля смт Ланчина, ворог втратив чотирьох вбитих, мав шістьох поранених і панічно розбігся. Тієї ж зими бійці із сотні «Спартана» на території залізничної станції зненацька захопила і роззброїла группу НКВД. Повстанці забрали їхню зброю, усіх українців, які були у складі групи після «виховної бесіди» відпустили, а їхнього капітана забрали із собою…
Чекісти у карпатських селах розклеїли оголошення: за голову «Спартана» обіцяли винагороду 500 тисяч карбованців (на той час астрономічна сума). Провід ОУН запропонував Михайлові піти з рейдом на Захід, на що незламний воїн відповів: «Тут народився, тут і помру в боротьбі за Україну». За твердженням письменника Михайла Андрусяка, знаного дослідника національно-визвольної боротьби на Гуцульщині, «Спартан» у 46—49-х роках обіймав посади військового і організаційного референтів Коломийського надрайонного проводів, у 49—50-х — референта пропаганди цього надрайону. «Спартан», здавалося, був невловимим, постійно змінював місця постою. Не допомагала навіть встановлена велика винагорода за голову зверхника. Спрацювала лише спецоперація, в результаті якої агент НКВД одружився із рідною сестрою Михайла Москалюка, ввійшов до нього у довіру і здав ворогам, де може бути невловимий провідник. Це було рідне село Іванівці, бункер був біля батьківської оселі. Удосвіта 2 лютого 1950 р. велика група чекістів оточила хату Москалюків. Та в оточеній хаті пролунали три постріли… В будинку енкаведисти знайшли лише тіла «Спартана», його дружини і референта. Всі документи повстанці встигли спалити. Зрадник за свою юдину роботу отримав 36 тисяч карбованців. Проте зовсім скоро боївка УПА вийшла на його слід і ліквідувала…
У часи новітньої війни на сході України «другими українськими Термопілами» багато хто називає 242-денну легендарну оборону Донецького аеропорту: з травня 2014 по кінець січня 2015 року. Під час цих бойових дій українські «кіборги» знищили за різними оцінками від 3 до 3,5 тисяч ворогів – російських найманців, а також кадрових російських військових і проросійських бойовиків. З українського боку – у десять разів менші втрати: близько 200 загиблих та близько 500 поранених.
Відлуння імені легендарних спартанців – і в потужних 8-тонних бронемашинах «Спартан», які воюють проти сучасних ворогів України у складі підрозділів ЗСУ і Нацгвардії.
Напередодні ж найгарячіших переможних боїв під Маріуполем на бронежилеті командира легендарного полку «Азов» Андрія Білецького з’явився шеврон із зображенням спартанця і написом «Молон лабе», що в перекладі означає «Прийди і візьми!» – фраза, яку спартанський цар Леонід сказав у відповідь на нахабну вимогу ворога скласти зброю…
За матеріалами інтернет-видань підготував Ярослав ЗВЕНИГОРА
