Масштабним видалося і цьогорічне чергове (традицію започатковано ще 1995 року) вшанування пам’яті отамана Василя Чучупаки та його козаків-гайдамаків Холодноярської республіки. Знаний усіма без винятку українцями і знаковий для всіх українців свідомих, Холодний Яр спекотного дня 30 квітня знову зібрав тисячі патріотів з усіх куточків держави.
«Заправляв» на святі традиційно Роман Коваль – президент Історичного клубу «Холодний Яр», письменник, який повертає із забуття славні імена звитяжців, що боролися за волю України. Виступали на мітингу в Мельниках, освячували прапори і зброю біля Гайдамацького ставу, відкривали Музей історії Холодного Яру на хуторі Буда безліч людей – зі столичного Києва, з хранителя традицій Львова, з приморської Одеси, поліського Чернігова, з усієї Наддніпрянщини, Галичини, Слобожанщини, Сіверщини… Звісно ж – і «чорні запорожці» погуділи своїм тулумбасом старі добрі друзі нашого краю, істинні українці з нині польського Перемишля. Тут можна було бачити й чути автора «Чорного Ворона» Василя Шкляра, віце-спікера Верховної Ради Миколу Томенка, лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока, народного депутата-«нашоукраїнця» Тараса Стецьківа та багато інших достойників.
Цікавою була історична реконструкція бою між гайдамаками і загоном червоних окупантів – організатором її, як і торік, був отаман «Вільного козацтва Холодного Яру» Олег Островський. Оригінальним було місце, де бій відтворювали – широкий яр неподалік від Креселівського лісництва – за пару кілометрів від місця, де в квітні 1920 року загинув Чучупака.
З одного боку яру козаки отамана Островського розгорнули холодноярське величезне чорне знамено з написом «Воля України або смерть», а навпроти хлопці лідера черкаських «батьківщинівців», депута міськради Миколи Булатецького так само вкрили схил жовто-блакитним знаменом рекордних розмірів. Тут, у холодноярській «ущелині», між синьо-жовтим і чорним «берегами» загін червоних грабіжників зробив свій останній «пролетарсько-експропріаційний заплив» і втонув у морі ненависті гайдамак до окупантів… Картинка, звісно символічна, і ніхто цього дня не помер, бо учасники історичної реконструкції з обох сторін були як один патріоти свого козацького краю.
На завершення Дня вшанування полеглих за волю на хуторі Буда, у рамках історико-етнографічного комплексу «Дикий хутір» Олег Островський урочисто відкрив першу експозицію нового Музею історії Холодного Яру, завершивши церемонію влучною фразою, яка віднині стала новим девізом холодноярського козацтва: «Краще воля без долі, аніж доля без волі!». Тут-таки приймали у козаки-холодноярці десятки бажаючих (але до того ж вартих цього звання) – поруч з музеєм, біля нової церкви, яку «Вільне козацтво Холодного Яру» зводить на честь святого праведного Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорозької Січі. Нових козаків біля скульптури Святої Покрови зустрічали отаман Островський з шаблею, отець Василь (Циріль) з хрестом і старшина з Кам’янки Юрій Ляшко, який зі свистом розсікав повітря нагайкою і прикладався нею до спини свіжоспеченого козака-холодноярця – щоб той не забував традицій свого народу… Оригінально підійшов до посвяти в козаки народний художник, скульптор Микола Теліженко – перед отамановими очима він постав з персональною зброєю – гігантською…сокирою, викованою справжніми ковалями – з клеймом на лезі «Холодний Яр». Щоправда, пан Микола відразу ж зазначив, що не хотів би, щоб ця гайдамацька зброя гуляла по чиїхось головах і передав її у дарунок новоствореному Музею Холодного Яру.
Лунали того вечора й пісні – козацькі й повстанські від кобзаря Тараса Силенка, сучасні й піднесено-патріотичні від Володимира Гонського і лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка, зрештою – щойно написаний потужний «Марш холодноярців» від Миколи Моцика, козацького осавула з Корсуня. Є в ній зокрема слова: «Шикуйтесь, хлопці, під Чорнеє знамено! Людського гніву повна чаша вщерть. За рідну землю – вільную державу, Воля України – або смерть»! Здається ці слова, які нині пролунали біля славетного Дуба Залізняка, цей мудрий тисячолітній велетень вже чув не раз – і в часи Козаччини й Гайдамаччини, і в часи Холодноярської республіки. Нині ж марш єднає тих нащадків «славних прадідів великих», які не забули, що воля нації, збереження традицій і зрештою самої державності, здобутої нашими предками, має бути для українця понад усе!..
Світлана КРАВЕЦЬ
P.S/ Відслідковуйте оновлення на сайті “Козацького краю”: невдовзі у розділі “Фото” буде розміщено фотозвіт про Холодноярські вшанування 30 квітня!