Загродський Олександр Олександрович (10.04.1889-04.08.1968) – генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).Деякі видання подають помилкову дату народження — 18.04.1880 р. Походив з родини священика с. Зеленки Уманського повіту Київської губернії. Закінчив 3 класи Київської духовної семінарії. 20.11.1912 р. був покликаний до армії та зарахований солдатом до 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). З 30.06.1913 р. — молодший унтер-офіцер. З 28.03.1914 р. — старший унтер-офіцер. 18.06.1914 р. витримав іспит на звання прапорщика (отримав 22.08.1914 р.). Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю за нічний бій з 24 на 25.11.1914 р. Мав кілька поранень: кульове навиліт у верхню частину живота у бою біля Рогатина (17.08.1914 р.), у бою біля с. Сюсферд (25.11.1914) та біля с. Чебахаза (22.03.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З листопада 1917 р. — командир Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир 1-го За¬порізького куреня військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир 1-го Запорізького полку Армії УНР, розгорнутого з куреня після повернення до Києва. Під час правління П. Скоропадського, не зважаючи на звання штабс-капітана, залишився на посаді командира полку. 21.10.1918 р. був підвищений до рангу капітана з перейменуванням у сотника. З 16.11.1918 р., після протигетьманського повстання на Харківщині — командир Запорізької дивізії військ Директорії. З 19.12.1918 р. — за сумісництвом командувач українських військ на Харківщині.
З 28.02.1919 р. — за сумісництвом помічник командувача Східного фронту Дієвої армії УНР. 21.03.1919 р. був членом т. зв. революційної ради у Вапнярці. З травня 1919 р. — начальник 6-ї Запорізької дивізії. З 10.06.1919 р. — помічник начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. 01— 10.09.1919 р. — в. о. командувача Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 10.09.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — начальник Збірної Волинської дивізії. У лютому—квітні 1920 р. захворів на тиф, лікувався у рідному селі (т. в. о. начальника дивізії у цей час був генерал Н. Никонов). З 15.05.1920 р. — начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.
З 1923 р. — на еміграції у Польщі, жив у Калішу. З 1944 р. — в Австрії. З 1950 р. — у США (Нью-Йорк). Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.
