У сучасному цифровому постінформаційному світі неможливо говорити про те, що в умовах війни йде змагання виключно за території. Це змагання за смисли, цінності та інформацію.
Наразі багато уваги прикуто до тези про те, що головною причиною перемовин у Мінську і рішення Президента Петра Порошенка про надання окремим районам Донецької області статусу зони винна відсутність засобів до ведення війни і в тому числі військової техніки.
Складається враження, що сучасні стратеги і тактики війни за незалежність України цілком не усвідомлюють того важливого факту, що сучасна війна проти нашої Батьківщини велася і ведеться насамперед за допомогою медіа. Не випадковим є факт того, що всюди, де терористи захоплювали владу, одразу встановлювалася політика інформаційного домінування визначених каналів російського телебачення. Відомі випадки, коли російські військові приносили до інтернет провайдерів та власників кабельних мереж перелік каналів, які мусять транслюватися і сувора заборона до трансляції українських телевізійних медіа. Адже російське керівництво спецоперації з анексії української території під кодовою назвою «Русская весна» чудово усвідомлювало, що без дезінформації населення окупованих територій вони не матимуть повноцінної влади. І звичайно, не зможуть рекрутувати прихильників і підживлювати їхні фобії та страхи.
В зв’язку з цим хотів би повідомити про важливий досвід існування російськомовного цілодобового каналу «Первый информационный грузинский» («ПИК»), який здійснював свою діяльність цілодобово в інтернеті та в супутниковому мовленні. Історія виникнення каналу повчальна, щойно грузинська сторона вирішила про початок мовлення, як французький оператор Eutelsat вимкнула канал з трансляції. Частина експертів вважає, що подальший суд, в якому грузинська сторона програла був розіграний під тиском Росії, яка таким чином демонструвала своє ставлення до початку мовлення каналу «ПИК». Вважають, що головним ініціатором створення телеканалу був Президент Грузії Міхаіл Саакашвілі.
Але канал розпочав свою діяльність, яка тривала протягом 2010 – 2012 років і зібрав численну російськомовну аудиторію в Росії, Україні, Казахстані, Ізраїля, Турції, Південного та Північного Кавказу. За підрахунками медіаекспертів, максимальний розмір аудиторії сягав 40 млн. глядачів. Після перемоги в Грузії проросійського кандидата в Президенти, канал припинив своє мовлення.
Серед ведучих програм телеканалу можна було побачити Аллу Дудаєву, вдову Джохара Дудаєва, одного з найбільш відомих грузинських блогерів Гелу Васадзе і багатьох інших цікавих і компетентних фахівців.
В Україні відсутній телевізійний канал, який би був орієнтований на російськомовну аудиторію мешканців країни та поза її межами. Можна собі лише уявити, наскільки важливим було б донесення протягом довгих місяців анексії Криму та окупації частини Донбасу альтернативної інформації про те, що насправді відбувається. Мова йде не тільки про пояснення пріоритетів зовнішньої та внутрішньої політики, а й інформування населення про важливу щоденну інформацію, гуманітарну політику тощо. Спроби переконати представників Державного комітету телебачення і радіомовлення України в необхідності початку такого мовлення, наштовхнулися на відсутність розуміння актуальності питання.
Перебуваючи довший час на території Грузії, я мав можливість поспілкуватися з колами, наближеними до власників закритого телеканалу «ПИК». Для відновлення роботи телеканалу і мовлення в мережі інтернет та за допомогою супутника необхідно 8 мільйонів доларів на рік. Для розуміння порядку цифр, зазначимо, що США виділило на підвищення обороноздатності України 48 мільйонів доларів.
Більше того, довший час зацікавлення в створенні російськомовного каналу мовлення висловлюють як в Вільнюсі, так і Варшаві. Потенційно, це міг би бути медіаконсорціум, який би утримувався з державних коштів, але підлягав громадському контролю.
Якщо Україна не почне вкладати ресурси в інформаційну війну за власних громадян і всіх тих, хто є нашими близькими та далекими сусідами, в нас не буде іншої перспективи ніж очікувати другої російсько-української війни. Ми маємо не тільки створювати сучасну армію, а й сучасні медіа, здатні впливати на цілі регіони.
Російськомовний контент є важливим інструментом донесення правди про події в Україні. Варто лише подивитися на активність ботів спрямовану проти наприклад, українського російськомовного мережевого ресурсу Цензор.нет або грузинського сайту «Свободная зона», який був заборонений російськими наглядачами за інтернетом на п’ятий день його існування.
В нас немає іншого шляху ніж діяти на випередження. Вимкнувши російські канали на звільненій і вільній від окупантів території ми не запропонували нічого натомість. Це вакуум, який мусить бути заповненим. Україні потрібні не лише мрії про розпад Росії як імперії, але чесна інформація для мешканців Росії про справжній зміст майбутніх українських реформ, про злочини терористів на окупованих територіях і зрештою, правдива історія України, яку на жаль надто мало знають наші сусіди.
Пропоную розпочати дискусію щодо об`єднання зусиль в інформаційній війні.
Разом і до перемоги!
Станіслав ФЕДОРЧУК
