Петро Дяченко був командиром знаменитих Чорних запорожців, які звитяжно боролися проти московських окупантів на початку минулого століття. На жаль, славетного полководця немає серед живих вже майже пів століття. Президент “Холодного Яру”, відомий письменник-патріот Роман Коваль, який багато пише про Визвольну боротьбу і Петра Дяченка, раптом несподівано для самого себе став тим, хто передав подарунок від славного воїна минулого воїнам сучасним, які так само борються проти московської навали…
Ось як це описує на своїй сторінці у “Фейсбуці” сам Роман Коваль:
“Вчора з Тетяною Лободою і Оленою Кореняк їздили на Полтавщину в родинне село командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка привітати Броніславу Косінську, берегиню Дяченкової хати, з 90-літтям.
Гарна бабуся Броніслава! Важко вже їй, а все одно світиться любов’ю і добром! Глибоко і мовчазно любить вона Україну! Такий і син її, а ось онучки всі між собою цвенькають вже російською. Зі мною двоє онучок говорили українською, а третя продовжувала і зі мною говорити мовою окупанта. Промовчав, щоб не псувати свята.
У Березовій Луці зібралися українці з Полтави, Києва, Гадяча, Диканьки, Лохвиці, Донецька, Луганщини, Криму, Галичини, Польщі, Австралії та “інших українських земель”.
На концерті було з 60 осіб, з них – півтора десятка дітей. Співали Тетяна Лобода і Олена Кореняк, Олександр Стець, кобзар Василь Лютий, бандурист з Австралії Петро Деряжний, промовляли голова Полтавської “Просвіти” Микола Кульчицький, голова Лохвицької РО ВО “Свобода” Олександр Панченко, чорношличники. Я коротко представив книжку “Крізь павутиння змосковщення”, в якій вміщено спомин Павла Крата про свої юні літа в Гадяцькому повіті, Хоролі та Лубнах наприкінці ХIХ ст. та на початку ХХ століття.
Вертаючись пізнім вечором до Києва, несподівано побачили колону танків, що зупинилася в полі. Зупинилися і ми. Обдарували козаків-танкістів газетами “Незборима нація” і книжками про Визвольну боротьбу. Я розповів хлопцями про Петра Дяченка та його чорношличників, про кармелюків, про отамана Зеленого і генерала-хорунжого Армії УНР Михайла Крата, а дівчата заспівали кант XVII ст., де є слова про дівчину, яка чекає свого коханого з війни. Всі були зворушені, ніхто не приховував радості. Дівчата ще й розцілували танкістів (кожного!), а ті – щиро замазали їх, бо були запилюжені та в мастилі.
Зробили спільне фото. Заступник командира попросив, щоб ми вислали її у чернігівську газету “Гарт” (бо ж хлопці з Чернігівщини) з проханням опублікувати, щоб рідні бачили, що вони живі й здорові.
“Вертайтеся живі і здорові!” – сказав я на прощання і побачив, що ці слова наші танкісти сприйняли всім серцем”.
Андрій КРАВЕЦЬ, фото з Fb Романа КОВАЛЯ