Пам’ять кошового отамана у холодноярській церкві Петра Калнишевського 13 листопада, рівно через 210 років після того, як кошовий помер на далеких Соловецьких островах серед Білого моря, вшанували козаки з Черкащини, Полтавщини та Київщини. Ініціатором вшанувань виступило Вільне Козацтво Холодного Яру.
У церкві Петра Калнишевського її настоятель, отець Василь Циріль провів Молебень до Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) – за Україну та за її Волю та Панахиду за усіх борців, репресованих, убієнних за Волю України на Соловецьких островах. Поминальний обід відбувся на території музейно-етнографічного комплексу “Дикий хутір”.
Цього ж дня на пропозицію холодноярців молебні пам’яті кошового Петра Калнишевського було проведено і у храмі Пустовійтівки – села на Сумщині, де кошовий народився та у січовій церкві на запорізькій Хортиці.
Як повідомили листолм з Австралії козаки 8-го куреня ім. Петра Калнишевського Вільного Козацтва Мельбурна, цього дня вони теж молилися за Кошового Отамана, в неділю 17 і 24 листопада відбулися панахиди за Калнишевського в усіх українських церквах штату Вікторія, а після цього на 30 листопада в Українському Народному Домі Ессендон у Мельбурні було заплановано більш масштабне вшанування.
Та все змінив день 29 листопада, коли замість кроку вперед до Європи на саміті у Вільнюсі від імені України було зроблено десяток кроків назад. А як показав жорстокий до нелюдства розгін міліцією Євромайдану – і всю сотню кроків у напрямку «розвитку» Росії чи Білорусі замість омріяної народом Європи…
Від наших побратимів з Австралії замість очікуваної розповіді про вшанування кошового Калнишевського надійшов лист з тривогою за майбутнє рідної емігрантам України: «Члени українських організацій австралійського Мельбурну зібрались на одній з центральних вулиць міста на підтримку Євромайдану в Києві. Безперервний дощ не сприяв цій акції, але й не став завадою для її проведення. Очевидно, сила патріотичного духу, єднання з Євромайданом України, солідарність з усіма його учасниками в Києві та інших містах України додавали мельбурнським українцям ще більшої впевненості, витривалості і це ставало потребою життя, бо вибір Євромайдану – це спосіб збереження державності України і майбутнього всього українського народу».
Якщо користуватися старезними радянськими штампами, як нині це стало модним у деяких політиків, то можна було б сказати, що лист з Австралії – це «злобноє нашоптиваніє буржуазно-націоналістічєскіх нєдобітков».
Проте як тоді бути з віршем росіянина Олександра Большева – він надіслав його на адресу «Козацького краю» з Кромів Орловської області РФ:
РФ опять готова к бою.
(Психуем, когда к нам спиной.)
Грозим мы Киеву трубою.
Здесь вентиль – туз наш козырной…
Авось, да что-нибудь и выйдет.
Давить соседей нам не в лом…
Что нас вокруг все ненавидят,
Мы удивляемся потом.
Поет-росіянин вітає Україну з європейським вибором і радить тікати подалі від «дружніх» ведмежих обіймів Москви…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора у газеті “Козацький край” №15 (57) від 30 листопада 2013 року
