Як радісно, що Микола Міхновський повернувся до рідної Турівки!
Як радісно, що земляки тепло зустріли його!
Про шанобливе ставлення свідчать центральна вулиця його імені, меморіальна дошка, портрет у холі школи, куточок у шкільному музеї та пам’ятник, встановлений 5 квітня 2013 року. Відрили пам’ятник на шкільному подвір’ї за участю сільської громади, учнів, педагогічного колективу школи та численних гостей з Києва, Запоріжжя, Лубен, Борисполя, Ірпеня, Клавдієвого, інших міст та сіл.
Земляків не злякало, що Михайло Грушевський, який 1924 року приїхав у СССР каятися за те, що в 1917-му очолював Центральну Раду, назвав Миколу Міхновського фашистом. Та й це слово мало зовсім інше звучання в 1924 році. Про це наголосили у своїх доповідях професори Федір Турченко та Григорій Савченко.
Ідея встановити в Турівці пам’ятник Миколі Міхновському належить професорові Анатолію Доценку. Він і взявся реалізовувати свій світлий задум. Організаторами свята виступили сільська рада, колектив школи, ОУН (д), НРУ, КУН, СОУ, УНП, Всеукраїнське наукове та професійне товариство ім. Миколи Міхновського і “Просвіта”. Взяли участь й активісти ВО “Свобода”, Пласту та Історичного клубу “Холодний Яр”.
Після того, як священик УПЦ КП о. Олег зі Згурівки освятив погруддя Миколи Міхновського, відбувся мітинг, який вів сільський голова Турівки Валентин Волочнюк. На мітингу промовляли голова ОУН (д) Павло Дорожинський, Осип Барецький з Німеччини, Роман Коваль, голова Руху Василь Куйбіда, автор погруддя Дмитро Чуб, професори Сергій Литвин та Анатолій Доценко, краєзнавець Олег Гаврильченко з Лубен. Учениця Аліна Новак продекламувала вірш Мусія Кононенка “Товаришам тарасівцям”. Вірш, присвячений Миколі Міхновському, прочитав його земляк краєзнавець і поет Микола Чучупа:
Тепер ти знову в рідному селі
Після років невизнання й гоніння
Тебе стрічає радість земляків,
Тобі вклоняється Вкраїна!
По завершенню меморіального мітингу всі перейшли до школи, де відбулася науково-практична конференція, присвячена життю і діяльності ідеолога Української державності, творця української армії Миколи Міхновського.
На сцені актової зали – через всю стіну – висів величезний плакат зі словами Миколи Міхновського “Ми сильні нашою любов’ю до України”, а в куточку – фотопортрет Миколи Міхновського, вкритий вишитими рушниками.
Відкрив конференцію сільський голова Валентин Волочнюк. Головну доповідь виголосив професор Запорізького національного університету Федір Турченко, автор монографії “Микола Міхновський: життя і слово”. Промовляли також голова ОУН (д) Павло Дорожинський, Осип Барецький з Німеччини, голова Руху Василь Куйбіда, професори Тетяна Конончук, Сергій Литвин, Анатолій Доценко та інші науковці. Професор Сергій Литвин несподівано визнав: “Хоч я писав дисертацію про Симона Петлюру, але всім серцем був на боці Миколи Міхновського”. А Тетяна Конончук сказала: “Як пасувала Міхновському його професія – адвокат! Адже обов’язок адвоката – захищати людину, націю, свою державу”.
Роман Коваль згадав добрим словом Івана Кандибу, який на початку 1990-х років здійснив кілька видань “Самостійної України” Миколи Міхновського. Розповів і про книжку Віктора Моренця “Земляки Міхновського у боротьбі за Українську державу” та про спогади учня Миколи Міхновського Івана Марченка, які видав Віктор Рог. Нагадав Коваль і про гайсинського отамана Ананія Волинця, який до 2-ї річниці смерті М. Міхновського, писав: “Це було, здається, вчора, це діялось на наших очах… Ми дуже добре це все пам’ятаємо. Здається, ще бачиш перед собою його кремезну, певну себе, постать, чуєш на собі погляд його чистих, правдивих очей, чуєш його натхнене, вогненне слово… Міхновський умів заглянути в душу глибоко-глибоко… Там, серед московського дикого намулу, умів він вишукати золоту, чисту струну української душі і промовити, заграти так, що тисячі таких золотих струн починало радісно бреніти, тисячі сердець починало битись в унісон з його великим серцем, а червона українська кров починала горіти бажанням покропити широкі лани рідної землі, змить ганьбу московської неволі і у власній хаті знайти ту “правду і волю”, яких Україна не мала і не могла мати в чужій. Сіра, безлична салдацька маса… большевизм, деморалізація, росклад… Здається, пропащі люде і пропаща справа. А заговорив Міхновський – і чудо! В сірій масі заблисло золото пшениці, в темнім лісі росцвілись волошки. I за хвилю – золото й волошки уже були для цієї маси гаслом, а над цим горував той великий Каменяр, що розбудив їх до життя” (цю публікацію розшукав член Історичного клубу “Холодний Яр” Кость Завальнюк).
Актова зала була переповнена, люди сиділи й у коридорі – не кожного ж дня до сільських вчителів приїжджають видатні науковці та письменники!
У холі наповненої сонцем школи під портретом Миколи Міхновського сяє світлими іменами стенд, присвячений вихідцям із Турівки – історикові Миколі Маркевичу, поетові Мусію Кононенку, священикові Іванові Міхновському, його синові Миколі; художникові Олександру Колодубу, начальникові Санітарної управи Армії УНР Василеві Совачеву – племіннику Миколи Міхновського, а також композиторові, лауреату Шевченківської премії Левкові Колодубу. Всіх їх пам’ятають у Турівці!
Культурне село, культурні люди!
Приклад, гідний наслідування!
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
