До музею в Кам’янці з подарунками завітала вся родина Бруннерів. Зверніть увагу, з якою гордістю син австрійця й українки Лукас тримає у руках шаблю, яку колись, можливо, тримав хтось із його предків по маминій лінії… Справа на фото - директор музею Юрій Ляшко
Краєзнавчий музей у Кам’янці на Черкащині поповнився водночас трьома цінними експонатами старовинної зброї, – їх подарував меценат-австрієць Томас Бруннер, повідомляє видання “Козацький край”.
«Всі три одиниці старовинної зброї – чудове надбання для нашої експозиції і певним чином унікальні, – говорить директор музею Юрій Ляшко. – Найбільш древня річ з того, що нині передав Томас – це скіфський кинджал-акінак, його вік – більше двох з половиною тисяч років. Т-подібне руків’я кинджала важче від леза, що нехарактерно для цього типу зброї. Інша річ, сокира-клювець, є характерною зброєю з гострим «дзьобом» для ураження ворога через обладунки, але та, яка зараз до нас потрапила – дуже маленька за розміром. Можливо, мала якісь ритуальні функції, типу символу влади якогось сотника, а можливо – викована була спеціально для малої дитини. Датувати її без спеціального аналізу експертів важко, оскільки клювець такої форми був популярний протягом половини тисячі років – з XIII по XVIII століття.
Та найцікавіший для нашого музею третій експонат – козацька шабля орієнтовно XVII століття, так званого «угорського типу». Вона була з розширеним на кінці і гострим в цій частині на обидва боки лезом – спеціально для можливості завдання вбивчого рубаючого удару не лише згори вниз, а й знизу догори. Характерне кільце на ефесі фіксувало пальці і не давало ворогові вибити шаблю з рук воїна. Шаблі угорського типу були популярними у козаків нашого краю, – зокрема, бачимо їх на прижиттєвих портретах гетьманів родом з Чигиринщини – Богдана Хмельницького і Петра Дорошенка. Наша ж належала не старшині козацького війська, але якомусь затятому рубаці-козаку, який теж цінив хорошу зброю – бо й ця шабля коштувала чимало грошей, адже не «саморобка», а роботи професійного майстра. До речі, є шанс, що під час реставрації побачимо клеймо цього майстра на лезі. Цінне й те, що шабля знайдена у славетному холодноярському Чорному лісі разом із залишками ножен, а отже – вона була не загублена в бою, а спеціально кимось прихована у давні часи…», – каже Юрій Ляшко.
