Через Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова пройшли медики зі США, Канади, Австралії, Німеччини, Великої Британії, Чехії та Франції. І це предмет окремої гордості менеджменту ПДМШ. Не кожен з цих медиків витримав виклики й навантаження: хтось зарані залишив ротацію через втому, хтось – через те, що так і не зміг здолати мовний бар’єр. Але росіянку Ольгу Сімонову ніщо не змогло злякати, вона не тільки здолала усі випробування, а й зрештою стала першою в українському війську іноземкою, яка отримала громадянство України…
Ольга Сімонова жила в Челябінську на Уралі, працювала інженером, серйозно (з 11 років) займалася контактними єдиноборствами, була майстром і кандидаткою у майстри спорту в багатьох дисциплінах – від карате до скелелазіння. Політикою не цікавилася зовсім…
Та влітку 2014 року Ольга зустріла в горах Паміру групу київських альпіністів – і ті розповіли дівчині, як її росія вторглася до Криму, як навіть після окупації українського півострова недоімперія не втихомирилася і полізла щупальцями на український Донбас, вбиваючи мирних жителів та проголошуючи фейкові «народниє рєспублікі», орієнтовані на москву як абсолютно маріонеткові утворення…
Між Челябінськом і Києвом – дві з половиною тисячі кілометрів, тож Ольга вирішила побачити все на власні очі, зрозуміти, чим живе сусідня держава і чи така страшна «кієвская хунта», як її московські ЗМІ малюють… Наприкінці осені 2014 року приїхала в столицю України. З перших же зустрічей і спілкувань зрозуміла: «прітєснєнія русскоязичного насєлєнія» в Україні – тупа брехня пропагандистів москви, бо давні друзі й нові знайомі вільно спілкувалися з нею російською мовою, а в магазинах чи кав’ярнях зробити замовлення мовою Пушкіна, Шойгу і генерала Власова теж не було жодної проблеми. Натомість – побачила в Києві тих, хто втік сюди від «русского міра» з окупованих міст і сіл Донеччини та Луганщини, почула розповіді про те, як її співвітчизники поводяться на захоплених росією територіях. Те, що натворила росія, росіянка Сімонова вирішила виправляти власноруч – долучитися до справи боротьби Добра зі Злом, у якій національність особливого значення не має…
Вже навесні 2015-го Ольга Сімонова йде добровольцем-медиком у «зону АТО»: спочатку до батальйонів «Сєвєр» і «Золоті ворота», а зовсім скоро, у квітні – до Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова (ПДМШ). Відбула ротації ПДМШ у Бахмуті, Луганському, Лисичанську. Паралельно з боротьбою за життя поранених українських бійців для Ольги настали довгі місяці боротьби за право реалізації мрії – викинуть в корзину російський паспорт з двоголовою пташкою і отримати натомість український, з золотом княжого тризуба на обкладинці.
На початку квітня 2016 р. президент ПДМШ Геннадій Друзенко особисто просив тодішнього міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі клопотати перед Президентом України щодо надання Ользі українського громадянства. Міністр погодився, але не встиг цього зробити через відставку уряду Яценюка. Потім, за словами Геннадія, «були місяці публічного тиску на владу, підтримка ЗМІ, бюрократична тяганина та відписки з Банкової».
У липні 2016 р. медики-добровольці ПДМШ, відзначені державними нагородами, публічно звернулися до Президента України з проханням надати Ользі українське громадянство.
У серпні 2016 р. в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун підписала офіційне клопотання до глави держави прийняти Ольгу Сімонову до громадянства України, після чого Ольга подала відповідну заяву до Державної міграційної служби.
У січні 2017 р. пакет документів нарешті потрапив на Банкову, та звідти його швидко повернули до Державної міграційної служби без розгляду по суті…
Боротьба за здійснення мрії росіянки стати громадянкою України тривали із задіянням усіх можливих законних важелів.
20 лютого 2017 р. на офіційному сайті українського омбудсмена Валерії Лутковської було опубліковано «Відкрите звернення Уповноваженого з прав людини до Голови Комісії при Президентові України з питань громадянства, Глави Адміністрації Президента України», в якому вона, серед іншого, повідомила про відкриття провадження за зверненням керівника ПДМШ «в інтересах громадянки Російської Федерації Сімонової Ольги Сергіївни щодо зволікання з розглядом її заяви про прийняття до громадянства України».
16 березня цього року Комісія з питань громадянства при Президентові України ухвалила рішення внести пропозицію главі держави прийняти Ольгу Сімонову до громадянства України. Ольга дізналася про це рішення від ПДМШ. «Гадаю, що це перемога, в принципі, ПДМШ, зокрема певних людей, які всю цю тему тривалий час порушували, і без них просто нічого насправді не було б. Бо я думаю, що тих, хто мені відмовляв з їхніми аргументами, мабуть, поставили в таке положення, що вони просто не можуть сказати «ні». І всі вимоги, які до мене ставили, було виконано як мною, так і людьми, котрі мені допомагали», – прокоментувала тоді Ольга рішення комісії.
23 травня 2017 р. Геннадій Друзенко через Facebook звернувся до українських парламентарів – тих, «хто усвідомлює, кому вони зобов’язані самою можливістю представляти народ України в єдиному законодавчому органі та жити цікавим і насиченим життям народного депутата – зверніться до Президента України з вимогою не зволікати з прийняттям в громадянство України військовослужбовця ЗСУ Ольги Сімонової!» Як пізніше з’ясувалося, у цей день Ольга Сімонова вже більш як два місяці була громадянкою України…
Про те, що Ольгу було прийнято до українського громадянства згідно з Указом Президента України від 17 березня 2017, стало відомо лише в середині червня з відповіді очільника Президентської адміністрації Ігоря Райніна на запит народного депутата Сергія Власенка. Три місяці (!) жодний чиновник АП не потурбувався про те, щоб повідомити Ольгу.
Вітаючи Олю з отриманням паспорта громадянки України, у ПДМШ назвали її «однією з тих, хто є нашими справжніми жінками третього тисячоліття».
Ольга мала «мультяшний» позивний «Сімба» і радикальне гасло-тату на руці «No fight no glori» - «без боротьби немає слави»…
Після ПДМШ вона була у батальйоні «Дніпро-1» і 128-й гірсько-піхотній штурмовій бригаді. Зрештою, стала кулеметницею, старшим стрільцем 24-ї окремої моторизованої бригади.
В ній дивовижним чином поєднувалися романтизм і рішучість. Дівчина мала позивний «Сімба», як у левеняти з популярного діснеївського мультфільма, у соцмережах підписувалася «Alice Liddell», ім’ям дівчинки з Великобританії, що стала прототипом «Аліси з Задзеркалля». А от на кисті лівої руки витатуювала популярне радикальне гасло «No fight no glori» – «без боротьби немає слави»…
Повномасштабне вторгнення росії «Сімба» зустріла на посаді командира броньованої машини піхоти, воювала проти колишніх співвітчизників у складі 24-ї ОМБр імені Короля Данила з галицьким левом на шевроні.
Загинула 34-річна Ольга Сімонова 13 вересня 2022 року «в результаті підриву машини на вибуховому пристрої, виконуючи бойове завдання на Херсонському напрямку».
В інтерв’ю, яке вона дала в день отримання українського паспорта, Ольгу запитували про її плани на майбутнє. Вона відповіла: «Поки йде війна, не можу нічого сказати. Треба воювати до перемоги. Якісь перемир’я – не наш шлях. Наш шлях – тільки до перемоги. І поки ми не перемогли, нічого не можу сказати, бо планувати на війні – марна справа, бо кожний день може стати останнім».
Відгукнувшись на звістку про загибель посестри, очільник Першого добровольчого мобільного шпиталю Геннадій Друзенко написав: «Для мене вона була символом українства майбутнього. Українства, яке приймають усім серцем. Символом того, що справжнім українцем стають, а не народжуються…»
