Кілька років поспіль уродженка Черкас, письменниця і музикантка Ірена Карпа працювала в українському посольстві в Парижі аташе з питань культури. Має чоловіка француза і давно живе у Франції. Нещодавно в ефірі радіо «Культура» вона поділилася думками з приводу того, як потрібно пояснювати іноземцям особливості війни між росією та Україною і наскільки важливо використання виключно української мови як маркера самоідентифікації нації…
На думку Ірени, французам справді важко зрозуміти щось про війну. Хоча якщо запитати дітей у школі, то вони впевнені, що Другу світову війну виграли французи. Залишається остання надія — це Рух опору. “Для французів дуже зрозумілі наративи руху опору, тому, коли ми говоримо про партизанів, цивільний спротив, територіальну оборону, їм це дуже заходить, — розповідає письменниця. — Коли говориш із пересічними людьми, то чуєш: ой, ви такі організовані й сміливі, а ми би почали тікати… І ми їх втішаємо, мовляв, у вас така генетика руху опору, ви також усі консолідувалися б і захищали б свою землю”. Пані Ірена вважає, що їм також треба “дати поміряти твоє взуття”, сказати, що вам дешевше дати зброю, ніж платити життями ваших синів і братів.
Ірена Карпа подякувала всім українцям, які працюють фіксерами, перекладачами, супроводжують французьких та всіх іноземних журналістів, що знімають сюжети про війну, забезпечують їм фінансування і безпеку. “Від цього залежить ступінь довіри до того, що транслюється, це повністю змінює сприйняття французьких глядачів, — наголосила письменниця. — І репортери, які повертаються з України, стають дуже заангажованими і класними”.
Разом з тим, письменниця із задоволенням констатує незворотність процесу повернення українців до справжніх витоків своєї культури, зокрема – до української мови й відмова від усього російського, що тягнуло Україну від Європи до «совка»,
«Зовсім нове для мене — це трансформація та відхід від російського і радянського, – говорить Ірена Карпа. – Якщо звернутися до мови алхімії, то оця стадія Nigredo, тобто занурення у темряву, передує народженню. Усім відома фраза: перед світанком темрява найгустіша. Саме зараз це відбувається, і у нас як у нації виживе щось найсильніше. Навіть вимикання світла сьогодні є символічними для нас, для того щоб народилося те, що дісталося нам безплатно у 1991 році. Бо до того українці дуже тяжко боролися і помирали за незалежність, і зараз ми фактично платимо велику ціну, щоб зрозуміти, хто ми, щоб відійти від совка, від “С льогкім паром”, від Кіркорова та російських мемасиків з радянських фільмів, якими ми грішимо, бо воно все міцно увійшло в нашу фразеологію. Скажімо, слова-паризити “кароче”, “тіпа”.
Навіть треш має бути українським, весь оцей шансон. Як говорив Винниченко, коли кримінальні елементи заговорять українською, тоді буде українізація.
Що мене ще здивувало — це добровільний перехід людей старшого покоління на українську мову. Маю подругу, батьки якої з 24 лютого перейшли на українську, і тепер мама виправляє доньку: це русизм, ти вжила слово з мови окупанта! Це такий запал неофіта, запал людей, які говорили, як їм важко, бо вони звикли говорити російською. А тепер — просто береш і робиш. Російської мови у нас і так багато буде звучати, я далека від того, щоб хейтити людей. Цей перехід має бути добровільним рішенням кожної людини, тільки тоді воно спрацює…
