На цій світлині подружжя Уварових кидається в очі не лише модний одяг молодої черкащанки, а й… нагрудний знак випускника школи червоних командирів на френчі повстанського отамана
Загадковою постаттю в історії Холодного Яру є отаман Уваров. Невідомо, звідки він з’явився в наших місцях під час повстання Григор’єва навесні 1919 року… Навіть ім’я його нам достеменно невідомо. Відомий дослідник холодноярського руху Роман Коваль називає Уварова Федором, але в жодному історичному документі чи іншому джерелі його ім’я зустріти мені не вдалося.
Спробуємо за допомогою Державного архіву Черкаської області пролити світло на цю таємничу історію. Під час дослідження деяких документів, що стосуються військового комісара Черкас 20-х років Григорія Никоновича Рябоконя мені трапився надзвичайно цікавий документ – лист Рябоконя секретарю центрального комітета ВКП(б) Єжову (тому самому). В цьому листі, написаному у 1936 році, Григорій Рябокінь, як людина смілива і пряма, заступався за своїх друзів, заарештованих НКВД. Самого Рябоконя розстріляли у 1937 році, але то вже зовсім інша історія… У листі він наводить надзвичайно цікаві свідчення про події в Черкасах навесні 1919 року, викладаю їх мовою оригіналу:
«В мае месяце банда атамана Григорьева подняла восстание против Советской власти и направила свои банды на город Черкассы через станцию Бобринскую. Ревкомом были мобилизованы все силы Черкасского гарнизона для отпора банды Григорьева, коммунистический батальон им. Спартака занял позиции между Черкассами-Белозерье (в старых окопах). Коммунистический батальон самовольно оставил позиции и направился в г. Черкассы, изменил Советской власти и перешел на сторону восставшего против Советской власти 2-го Советского полка, который поднял восстание далеко еще до подхода банды Григорьева (Верблюжский полк). Только небольшая группа красноармейцев Комунистического батальона им Спартака во главе с тов. Ильиным и Пащенко остались верны Советской власти, спасались от расстрела и вместе с кавалерийским эскадроном под командой тов. Пиянковского и с ротой ЧЕКа вынуждены были отступить к Золотоноше. Власть в г. Черкассах перешла в руки бандитов из 2-го Советского полка и комунистического батальона им. Спартака. Банду предателей и изменников Советской власти возглавил Волянский (бывш. нач. мобчасти уезд. военкомата), Войнарский, командир 2-го советского полка и их помошники, отьявленные бандиты, головорезы – Уваров, Петренко, Кононенко, Петуха, Озеран, Щербина, Федоровский и др».
Таким чином Григорій Рябокінь (безпосередній учасник тих подій) був певен в тому, що Уваров – черкасець. Підтвердження цьому також можна знайти в радянській об’яві, яка була розвішена по всіх Черкасах у тому ж 1919 році після поразки військ Григор’єва (оригінал зберігається в ДАЧО у карній справі Михайла Волянського). Вона називалась «Воззвание ко всем крестьянам, рабочим и красноармейцам» і проміж іншого в ній написано:
«Штаб Григорьева это был Штаб всей контрреволюции, там сидели и все Черкасские доморощенные контрреволюционеры: Господа Королевичи, Щербины, Майбороды, Петренко, Уваровы, Федоровские и им подобная сволочь. Вы, товарищи, все знаете, что это за господа….»
Помічник Уварова Федоровский (завдяки прізвищу якого можливо і виникла плутанина з ім’ям отамана Уварова) за показами свідків був сином генерала і племінником черкаського підприємця Каурова і відомого місцевого лікаря Чуприни. Прізвища Майбороди, Щербини, Озерана також добре відомі черкасцям. Далі Рябокінь згадує:
«Григорьевских банд из Верблюжского полка банды Григорьева в городе не было, оставались хозяевами города местный гарнизон гор. Черкассы (2-й Советский полк и Комунистический батальон им. Спартака), гимназисты и сынки грабарей, которые занимались убийством советских работников…»
«Сынки грабарей» – це, напевне, вищезгадані Щербина і Майборода, чиї надзвичайно гарні будинки збереглись в Черкасах до наших днів. У реквізованому будинку Щербини (зараз палац одружень) в 1919 році був розташований повітовий ревком і штаб протидії Григор’єву. Про черкаських гімназистів в рядах збройних сил Уварова згадував повстанець Сергій Полікша.
Що ж відносно самого отамана Уварова – є думка, що він був одним із офіцерів черкаського 2-го Радянського полку, який майже в повному складі перейшов на бік Григор’єва. Не дивлячись на те, що ця версія входить в протиріччя з відомою версією Полікши. На підтримку цієї версії говорить і відома історія з молодою дружиною отамана Уварова, яка в чекістській справі 1921 року проходить як жителька міста Черкаси з адресою проживання вул. Монастирська, буд.22 (зараз Кобзарська, раніше Вербовецького). У 1921 році затримана чекістами у справі Холодного Яру черкащанка Уліта Уварова (в дівоцтві Кириліна) мала всього 19 років, тобто в 1919 році їй було 17. Навряд чи Уваров за тиждень перебування в Черкасах зміг би знайти собі юну подругу життя, оженитися і так зріднитися з нею, що молода дівчина пізніше збирала цілі загони на його підтримку і допомагала його друзям із загону Семена Чучупака в ризикованій підпільній роботі вже після загибелі чоловіка. Ще на користь версії про Уварова як одного з командирів черкаського 2-го Радянського полку, який перейшов на бік Григор’єва, говорить відоме фото молодого подружжя. На френчі Уварова добре видно нагрудний знак випускника школи червоних командирів. Навряд чи він міг би його заслужити і носити в загонах Григор’єва…
Рябокінь стверджував, що Уварова, який після Черкас відступив на Чигирин і став одним із чільних отаманів Холодного Яру, чекісти захопили і розстріляли у Мельниках на Чигиринщині в червні 1919 року…
Михайло ШИТКО, краєзнавець, дослідник історії Холодного Яру
