У нинішній війні Росії проти України саме історія є одним з тих видів зброї, що допомагає застосовувати й інші — гармати та ракети. Російська історична пропаганда має на меті не лише перекручення й спотворення фактів поточних політичних подій і того, що відбувається в Україні нині, а й підірвати історичні засади української ідентичності. Саме тому в сучасній війні формування власної воєнно-історичної політики є надважливим елементом інформаційної протидії російській агресії. Кореспондент АрміяІnform дізналася про те, що відбувається на історичному фронті українського війська і які наразі маємо здобутки.
З початком війни на Сході ідеологічні зміни призвели до того, що і Збройним Силам, і керівництву держави стало зрозуміло: є необхідність створення нової структури, яка б займалась формуванням воєнно-історичної політики та визначала б основні напрями, завдання й види воєнно-історичної роботи в ЗС України. Саме тому в 2015 році водночас із реформою військового управління, матеріального забезпечення, озброєння почалося реформування ідеології.
У 2017-му вперше за довгий час у ГШ ЗС України створено воєнно-історичний відділ, а за два роки в Департаменті військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міноборони розпочав роботу сектор воєнно-історичної політики. Його завідувач, військовий історик Василь Павлов розповів, що за реалізацію політики відповідають структури Генштабу. Наприклад, поширенням воєнно-історичних знань у війську займаються структури морально-психологічного забезпечення Генерального штабу. Проте, за словами фахівця, на історичному фронті існує дуже широкий пласт роботи й на вищому рівні, сподіваються, що з часом з’являться й інші структури цього напряму.
— Нам потрібна історія АТО суто з військового боку, історія окремих бригад, історія бойового застосування окремих родів військ, опис окремих операцій і боїв. Це має бути виконано на кількох рівнях: абсолютно відкритому, популярному; у воєнних підручниках; у закритих наукових дослідженнях — воєнно-історичне узагальнення бойового досвіду, — зазначає Василь Павлов.
Одним з важливих напрямів воєнно-історичної роботи, за словами військового історика, є виховання військовослужбовців, пропаганда різних історичних періодів, їхнє трактування, роз’яснення. Адже через брак знань в української авдиторії Росія легко насаджує свої ключові наративи, перетлумачує нашу історію, аби виправдати власну військову агресію. Крім того, нині, як ніколи, актуальне проведення історичних ритуалів, ушанування пам’яті військових, які загинули в наш час. Це все складається у певний комплекс, яким і займається сектор воєнно-історичної політики.
Ще одним напрямом його діяльності є вивчення історії у військових вишах. Тут уже є певні перемоги, адже вперше за роки незалежності в Національному університеті імені Тараса Шевченка відкрито спеціалізацію «Військова історія». Тут за програмою магістрів уже навчаються по п’ять курсантів стаціонару й заочники. Початок набору курсантів за такою спеціалізацією відбувся за спільним наказом Міністра оборони України й Міністра освіти і науки України.
Координатор освітньої програми з підготовки військових істориків, кандидат історичних наук майор Ярослав Чорногор зазначає: підготовка майбутніх військових істориків здійснюється через поєднання військової складової, навчальні дисципліни якої викладають у ВІКНУ, та цивільної — на базі історичного факультету КНУ.
— Нещодавно курсанти пройшли першу військову практику в командуваннях Десантно-штурмових військ, Повітряних Сил і Військово-Морських Сил ЗСУ. Ми отримали схвальні відгуки від керівників і самих курсантів та слухачів. Уже нині майбутніх істориків активно залучають до різноманітних заходів військово-історичного характеру. У 2020-му плануємо участь у різних конкурсах наукових робіт, зокрема в Конкурсі наукового реферату з воєнної історії, — розповідає Ярослав Чорногор.
Попереду на майбутніх військових істориків чекає військове стажування в підрозділах ЗСУ, посилений військовий вишкіл, а також захист магістерської роботи. Й уже в грудні 2020 року армію поповнять перші дипломовані військові історики.