Менше місяця залишається до прем’єри фільму “Чорний Ворон” за однойменним твором письменника Василя Шкляра, який родом з Черкащини, що стала епіцентром подій Холодноярської боротьби століття тому. Фільм вийде на екрани всієї країни вже 5 грудня.
Видання “Главком” поцікавилося у письменника враженнями щодо фільму за його книгою, адже пан Василь мав змогу “зазирати за лаштунки” знімального процесу…
- З нетерпінням чекаємо на фільм «Чорний Ворон». Ви не приховували задоволення від відзнятого матеріалу, режисера, акторів, усього творчого колективу. Що б хотілося, аби під час перегляду відчули глядачі?
Насамперед хотів би застерегти своїх читачів, аби вони не ототожнювали кінофільм із книжкою. Це різні твори. Неможливо багатоплановий історичний роман вмістити у двогодинне екранне зображення. Фільм вимагає лінійного сюжету, послідовного відтворення подій, а отже, відсікання багатьох живих гілок роману. Доводиться жертвувати цілими сюжетними розгалуженнями, колоритними сценами, окремими персонажами, ретроспективним матеріалом тощо.
Тому сам я навіть не брався за написання сценарію, аби не наступати на горлянку власній пісні. Але врешті-решт створено добрий фільм про повстанців Холодного Яру. Знаю, що дехто його дивитиметься дуже прискіпливо. Висмикуватиме деталі. Уже навіть після показу трейлера хтось зауважив, що на червоноармійцях занадто новенька форма. Відповім: була й така. Навіть холодноярці захоплювали з ворожих ешелонів новеньку форму червоних і перевдягнуті в неї успішно виконували бойові операції. Колись Володимир Висоцький грав на сцені Керенського взутий у в’єтнамські кеди, і це нікому не заважало.
Тож давайте подивимося це кіно з відкритим серцем. Переймімося духом холодноярської боротьби з її гаслом «Воля України або смерть». Відчуймо, що ця боротьба, ця війна триває і нині. Запитаймо себе, чому за сторіччя нічого не змінилося у наших стосунках з Москвою? Чи це не ті самі хлопці і сьогодні підіймають на Сході чорний бойовий прапор з тим самим гаслом і називають цілі підрозділи іменем Холодного Яру?
- Ви інтригували тим, що увесь процес організації зйомок фільму «Чорний Ворон» супроводжували «деякі містичні речі». Можете про них розповісти?
Про цю екранізацію, про шлях до неї можна написати окрему книжку. За цей проект бралося чимало впливових, відомих, багатих людей, але зрештою їх вистачало тільки на добрі обіцянки. Я вже багато про це розповідав, не хочу повторюватися. Найцікавіший містичний збіг вийшов з іменами. Одного разу у Львові до мене підійшов молодий чоловік на ім’я Тарас. Я його пам’ятав зовсім юним, ми разом працювали на початку дев’яностих в Українській республіканській партії, коли її очолювали Левко Лук’яненко, Михайло Горинь. І ось Тарас каже мені: «Я вам обіцяю, що розіб’юся, а зроблю все для того, аби «Чорний Ворон» був екранізований». Я тільки знизав плечима. Мовляв, чув уже про таке не раз. Але саме Тарас зумів дати фінансовий поштовх екранізації.
Чому я наголошую на імені Тарас? Слухайте далі. Далі писався сценарій, але нічого путнього не виходило. І нарешті його написав молодий талановитий письменник і сценарист Тарас Антипович. Так само вийшло і з режисером. Після різних митарств вибір упав на Тараса Ткаченка. Це вже скільки у нас Тарасів? Три? Четвертим став другий режисер фільму Тарас Рибальченко. Потім відбувся кастинг на головну роль отамана Чорного Ворона. Переміг, звичайно, також Тарас – Цимбалюк.
Так відбувся мимовільний збіг під іменем Тараса Шевченка, який далекого 1845 року висловив пророцтво «І повіє огонь новий з Холодного Яру». Шевченко став натхненником тієї визвольної боротьби. Ці його слова холодноярці написали на другому боці свого бойового прапора.
А коли я приїхав на знімальний майданчик до засніженого лісу, мені на плече раптом сів чорний ворон. Щоправда, цього птаха звали Фрейд. Він теж професійний актор і свою роль зіграв у фільмі бездоганно. Я певен, що ворон-птах усім дуже сподобається.
Василь Шкляр на знімальному майданчику "Чорного Ворона". З актором, що знявся у фільмі - чорним вороном на ймення Фрейд...
- Ви не сумніваєтесь, що прийде час і, крім «Чорного Ворона», колись знімуть і «Чорне Сонце», і «Марусю», інші ваші твори… Вітчизняне кіно розвивається не меншими темпами, ніж книговидавництво. Чи подобаються вам сучасні українські фільми? Передусім – історичні і ті, які знімаються за творами сучасних літераторів. Які враження від останніх фільмів про Стуса, Петлюру, героїв Крут?
Так, у мене вже придбали права на екранізацію роману «Самотній вовк» («Елементал»), ведуться перемовини щодо інших творів. Практично до кожного мого роману кіношники виявляли зацікавлення, починаючи з «Ключа». Але все впиралося в проблему фінансування.
Що можна сказати про сучасне українське кіно? Щоб на широкий екран виходили шедеври, треба зняти бодай сотні фільмів на достатніх бюджетах, а не десятки на символічних. Зі свого досвіду знаю, як через брак коштів урізаються важливі сцени, як прораховується кожна епізодична роль, кожна локація.
Колись наші повстанські отамани хвалилися, що їхні бойові коні були настільки витривалими, що творили дива на мізерному фуражі. Тобто теж були голодні й холодні, як їхні вершники, а в бою переймалися запалом боротьби і невідь-звідки черпали дивовижну енергію. Так і українські кіномитці. За сміховинні гроші знімають повнометражні картини.
Сказати криве слово про наше кіно у мене не повернеться язик. Я намагаюся не пропустити жодного українського фільму і ніколи не пристаю до фейсбучного психозу, що, мовляв, гроші на вітер.
Кожна робота стає нашим спільним досвідом. Тобто лягає у підмурівок майбутньої української кіноіндустрії, яка, сподіваюся, колись розквітне. Незалежно від державної підтримки. Бо ця підтримка, як тепер бачимо, дуже мінлива, у кожної влади своє бачення і розуміння, що є добре, а що погано.
Джерело: “Главком”
