100 років повстанню проти російських окупантів
Історичний клуб “Холодний Яр” пропонує відзначити бойовий ювілей
14 квітня в Холодному Яру, де почалося всенародне повстання
Перші виступи проти “соввласті” на Холодноярщині почалися в березні 1919 р., зокрема в селах довкола ст. Цибулеве. Більшовики одразу нарекли повстання “контрреволюційним” і вислали зі Сміли “каральний загін” зі складу 1-го ескадрону 1-го совєтського полку під командою “тов. Шестака”.
30 березня Чигиринський ревком (у протоколі № 59) зазначив, що в районі Цибулевого, у селах Михайлівці й Красносіллі, “контрреволюційні сили” мають “багато зброї”, зокрема кулемети і рушниці, й проти них необхідно терміново “принять надлежащие меры”.
На “придушення всіляких протисовєтських виступів” соввлада кинула на Чигиринщину й 1-й батальйон т. зв. Червоного козацтва зі штабом у Старій Осоті. На кінець лютого в його складі було 1095 башибузуків, які мали “900 рушниць, 12 кулеметів і 3 гармати”.
У квітні повстанський загін вибив червоних з Оситняжки і Капітанівського заводу. До повстанців приєдналося 6 сіл. А в Мельниках та Головківці “вспыхнуло восстание кулаков”.
6 квітня голова Чигиринського військово-революційного комітету М. Брайко оптимістично сповіщав командира Чигиринського радянського полку, що “благодаря оставшимся войскам удалось подавить контр-революционное выступление в уезде”.
Цієї повстанської весни Брайко ще не раз буде брехати про придушення повстань.
А повстання ширилося.
Головний отаман Холодного Яру Василь Чучупак оголосив мобілізацію.
Повстання “проти комуни та Совітської влади за самостійність” почалося 10, 11, 12 квітня 1919 року.
Представник окупаційної влади Ястремський 14 квітня відправив Чигиринському повітовому виконкому телефонограму такого змісту: “Аресты й шомпола не действуют, и я в силу необходимости принужден буду расстреливать”.
25 квітня отаман Матвій Григор’єв визволив Єлисаветград, а 27 квітня сотня невідомих повстанців наскочила на м-ко Златопіль.
Почалися погром совєтських органів влади та масові вбивства членів військових продовольчих комісій. Більшовик Н. Бобрищев так описував грозову ауру в Єлисаветграді: “1 мая с утра началась демонстрация, в которой принимал участие весь город… Войска Григорьева также принимали участие в демонстрации и на приветствия отвечали: «Слава Украине!»”.
7 травня 1919 р. у Єлисаветграді Матвій Григор’єв проголосив Універсал. “Народе український! Народе змучений!.. – звертався Головний отаман Херсонщини і Таврії. – Тобі насильницьки нав’язують комуну, чрезвичайку й комісарів із Московської «обжорки»… Народе український! Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії… Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада народу України!.. Борітеся – поборете!..”
Гаслами повстання стали: “Геть ЧК!” і “Вся влада Радам, але не партіям”.
Найважливішим пунктом універсалу було забезпечення провідного становища українців у своїй державі: їм мало належати 80 % місць – згідно з пропорційним складом населення в радах.
Український народ з ентузіазмом відгукнувся на заклик скинути ненависне ярмо московської комуни. За короткий час Григор’єв вимів “радімих” з Катеринослава, Миколаєва, Херсона, Кременчука, Черкас, Чигирина, Новомиргорода, виставив соввласть зі станцій Бобринської, Знам’янки, Трепівки, Хирівки, Цвіткове, Помічної, Довгинцевої, П’ятихаток, багатьох інших населених пунктів та станцій. У визволених містах скликалися з’їзди рад, які утверджували нову владу.
Антиросійське повстання охопило Херсонську, Катеринославську, Подільську, частини Київської та Полтавської губерній. Усе нові й нові міста виганяли московську комуну: повстанці ввійшли до Кривого Рогу, Олександрівська, Олександрії, Корсуня, до Нижньодніпровська, Кобеляк, Могилева-Подільського, Шполи, Гайсина, Христинівки, Брацлава, Літина, до Вінниці, Золотоноші, Медвина.
Комісар 2-ї армії більшовицької Росії Вишневецький зазначав: “Рабочие Елисаветграда встречали красные войска с оружием в руках. Крестьяне обеспечивали Григорьева продовольствием и добровольно приносили ему тысячи пудов хлеба. Желающих вступить в ряды войска Григорьева было столько, что у него не хватало оружия. Деревни встречали [красные] отряды ружейным и пулеметным огнем… Главный лозунг Григорьева – «Долой ЧК!» – встречает отклик по всей территории Украины”.
До повстання приєдналися і червоноармійці Чигиринського гарнізону: 11 травня вони виступили проти місцевої влади, розгромивши ЧК.
11 – 12 травня до Чигирина увійшов григор’євський загін Я. Вівчаренка. 200 козаків і старшин, які відчули запах перемоги! Вівчаренко наказав “всю Чрезвичайку, а також Предсідателя і його товариша, Большевиків комуністів в тюрму зачинити”.
“Контрреволюціонери підняли високо свої голови, – із сумом писав голова Чигиринського повітового виконкому товариш Брайко, – і розігнаний раніше Чучупака знов став організовувати банду, і в той час Радянські війська підспіли і вибили його з Черкас і, постидно біжучи з 2½ тисячною бандою Григорівців, захопив знову Чигирин, і тут уже така кількість війська не могла здержати його і відступила в ліс з гарматою і видержала в с. Яничі сутковий бій…”
Тобто так “били” Чучупаку, що він знову “захопив Чигирин”, змусивши більшовиків тікати до лісу та вести кругову оборону!
Далі Брайко розповів про те, як загін григор’євців виступив із Чигирина “в так званий Холодний Яр, в ліс, і туди стали згуртовуваться всі контр-революціонерські сили, в тім числі і всі бувші заарештовані і випущені ними елементи, де згуртувалось їх тисяч до 3-х…”
Холодний Яр ставав центром повстансько-революційних сил!
У повстанні відіграв значну роль і григор’євський командир, колишній осавул Кубанського війська Федір Уваров. Його частина визволила від більшовицької влади кілька міст і станцій… Відділ Уварова нараховував до тисячі осіб.
15 травня панцирний потяг Уварова повів наступ на Черкаси, а дві сотні добірної кінноти хороброго кубанця з протилежного боку несподівано увірвалися до Черкас.
З представників окупаційної влади мало кому вдалося втекти. 1-й комуністичний батальйон кинувся тікати до лісу. Та не добіг – уварівська кіннота вирубала його майже вщент. 1-й совєтський полк, який відступав до мостів, теж було розбито. А 2-й полк, сформований із насильно мобілізованих українських селян, частково розбігся, частково приєднався до повстанців.
Ось як описував цей день комісар 2-ї бригади Дніпровської військової флотилії Грибан: “…Чрезвычайка, военком и исполком спешно эвакуировались. В городе большое волнение. Наши части в панике стали бежать на окраину города к стратегическому и железнодорожному мостам. Незначительные части григорьевцев, отрезав левый фланг наших частей, произвели страшную панику в городе. С левого фланга убежали только кавалерия и часть пехоты, правый же фланг выкинул белый флаг и сдался целиком… По стратегическому мосту в карьер мчится кавалерия и бежит пехота, не оказывая никакого сопротивления. По железнодорожному мосту сначала бегали люди, а потом полным ходом прошли три наших броневых поезда, тоже без сопротивления… С наступлением темноты наши суда вынуждены были отойти…”
Звільнивши Черкаси, отаман Уваров утримував місто близько тижня. “За цей час до його відділу прилучилося багато шкільної молоді і місцевого населення, – згадував начальник кулеметної чоти повстанського загону Сергій Полікша. – Відділ збільшився до півтори тисячі чоловік, мав 24 кулемети і декілька гармат на потягах”.
За цей час червоні, підтягнувши сили, декілька разів намагалися наступати на Черкаси з лівого берега Дніпра, але їхні атаки відбивали.
Далі потяги Уварова рушили в напрямку ст. Бобринської, тепер ст. ім. Тараса Шевченка. Діставшись до станції Білозір’я, отаман довідався, що далі залізнична лінія захоплена більшовиками. Тоді він наказав залишити потяги, попсувавши гармати. Взявши на підводи кулемети, Уваров повів козаків на Чигирин. Дорогою до них приєднався Смілянський кінний повстанський загін сотника Ліхарева.
До Чигирина підійшли непомітно з боку Піщаних кучугурів, що за Тясмином. Стрімкою атакою кінноти захопили міст і увірвалися до колишньої гетьманської столиці.
У Чигирині відділ Уварова стояв два тижні. Населення міста, де було багато свідомої української інтелігенції, ставилося до повстанців прихильно. У Чигирині запанував зразковий порядок. Вечорами в місті грав духовий оркестр повстанців, сформований із добровольців-студентів черкаської гімназії.
Коли більшовики підтягнули до Чигирина сили, Уваров вирішив відвести свій відділ в околиці Холодного Яру, де безроздільно панував отаман Василь Чучупак.
Дійшли до Медведівки. “Пересуватись далі не можна було, не порозумівшись із місцевою повстанською владою, – згадував учасник подій Сергій Полікша. – В Медведівці зібралась нарада, на яку приїхали представники Холодного Яру з отаманом [Василем] Чучупакою”.
Старший за офіцерським званням Федір Уваров став військовим отаманом Холодного Яру, а Василь Чучупак залишився отаманом місцевості з правом вирішального голосу “в справах боротьби”.
Відділ Уварова перейшов до Мотриного монастиря в Холодному Яру.
Для полегшення постачання частину козаків було розташовано в Мельниках і Медведівці. Дві сотні піхоти і кулеметна чота Сергія Полікші розмістилися в Головківці. “Мушу зазначити, – писав пізніше він, – що такого приятного і турботливого відношення населення, як в районі Холодного Яру, я ні до того часу, ні опісля не зустрічав. На Зелені свята школу, в якій я стояв із кулеметниками, буквально заатакували жінки і дівчата, які понаносили і печеного, і вареного – найкращого, що було в них самих. Козаків, частуючи, три дні перетягали з хати до хати”.
Незабаром відділ Уварова бився за села Стару і Нову Осоту. Після впертої бійки москалів відігнали до Олександрівки, де вони сховалися під прикриття бронепотягів. А ось великий бій проти червоних біля ст. Райгород для Уварова склався невдало…
“Становище в [Чигиринському] повіті неспокійне… – продовжував звіт Брайко, – кругом позиції. В однім місті банда, котра бьється проти Радянських військ, складається з 3 – 4 тисяч, і в другім місті до 1000 чоловік, котрі не сьогодні завтра можуть знову захватити Чигирин…”
“Кругом позиції” означає, що кожне село перетворилося на повстанську твердиню і бої йшли повсюдно.
Цю доповідь голова Чигиринського повітового виконкому Брайко озвучив 6 червня 1919 року, тобто весняне повстання продовжилося влітку.
Про це свідчать і повстанські документи. Так, 4 червня, козаки Холодного Яру провели вдалу операцію зі звільнення Осоти. “Бувші там комунисти 5-го Радянського полку разом з другими частинами примушені були у безпорядкові утікать, – читаємо у зведенні інформаційного бюро Холодного Яру від 5 червня 1919 р. – Нами захоплено 2 кулемета, 20 коней, обозну повозку і багато другого військового майна, а також 20 полонених (…) Селянство проти комуни”.
А ось фрагмент відозви інформаційного бюро штабу загону Холодного Яру від 4 червня 1919 року. “Брати селяни і козаки! – зверталися холодноярці. – Настав час всім кращим синам України, синам волі, синам вільного трудового життя взятися за зброю. Взятися чесними мозолисто натруженими руками, але знайте, що не на грабунки, не на вбивство мирного населення лунає цей заклик, ні, він закликає до боротьби, до самої рішучої боротьби з насильством, з неправдою, з якою прийшли до нас комуністи, які самі робити не хотіли, а прийшли до нас, аби жити нашим трудом, аби зруйнувати все, що було збудовано в нашім житті, що було облите нашим потом і кров’ю. (…)
Це ледарі, дармоїди, лидацюги, а далі грабіжники, душогуби-розбійники. Отже, брати козаки, селяни, робітники, всі до їднання, до зброї, до тісної організації!
Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав, що «ще дихне огнем пикучим, всім ворогам Холодний Яр». Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб’ється од усіх ворогів. (…) Всі як один до Холодного Яру! Всі за зброю! Всі одностайно станьмо на захист нашого спокію! Всі за народні права”.
Закликаємо козацтво ВО “Свобода”, “Правого сектору”, “Національного корпусу”, С14, інших патріотичних організацій, ветеранів-козаків українсько-російської війни на Донбасі, делегації бойових підрозділів ЗСУ та Національної гвардії зібратися 14 квітня в Холодному Яру, вшанувати наших прадідів, які 100 років тому підняли всенародне повстання проти ненависної московської влади.
14 квітня, під час урочистостей, будуть вшановані – живі й полеглі – герої українсько-російської війни 2014 – 2019 рр., зокрема 93-ї Окремої механізованої бригади “Холодний Яр”.
Вояцтво освятить зброю і прапори на берегах Гайдамацького ставу.
“Всі як один до Холодного Яру! Всі одностойно станьмо на захист нашого спокію!”
Слава Україні! Слава героям Холодного Яру!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ
14 лютого 2019 р.
