Якби Тарас Шевченко жив у наш час – він точно воював би за Україну…
До 204-ї річниці від дня народження Пророка нації Тараса Шевченка «Козацький край» вирішив згадати дещо з містики у сучасності, пов’язаної з Великим Кобзарем…
Якось Євген Нищук підмітив: «Багато подій, які співпадають з днем його народження, смерті, значних сторінок його життя, – завжди пов’язані зі знаковими подіями в Україні: починались визвольні рухи, боротьба українців за власну гідність і свободу».
200-річний ювілей Шевченка Україна відзначала у ключовий момент своєї історії – Революцією Гідності. Проросійський правитель Віктор Янукович планував «примазатися» до ювілею, та здається сам дух Шевченка змусив його тікати в Росію, щоб ювілей українці зустрічали на «оновленій землі»…
Письменниця Оксана Забужко підкреслює: «Столітній ювілей Шевченка у 1914 році теж збігся з переломовим моментом історії: він на півроку випередив початок першої світової війни і супроводжувався студентськими заворушеннями в Києві.
Насправді Шевченко постійно присутній в українському інформаційному культурному полі – полі, я б сказала, колективного несвідомого. Він постійно присутній, незалежно від того, говоримо ми про нього чи ні. Він – у кодах національної пам’яті…
Шевченко тут, Шевченко з нами і пора прочитати і зрозуміти те, про що він говорив і попереджав український народ.
Нині, в умовах колосальної історичної напруги, яка приводить в рух, прокидає націю, тексти Шевченка починають звучати без посередництва профануючих літературознавців – прямим голосом кожному в вуха.
Мені, наприклад, одразу ввімкнулося:
“Та неоднаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять…”
А це саме те, що відбувається зараз, тому що Україна багато років була під пресингом інформаційної війни з боку Росії.
На Шевченкові взагалі можна ворожити, як на Біблії – розгортаєш на будь-якій сторінці і хапаєшся за голову. Всі оці сюжети – “І мертвим, і живими, і ненародженим…”, і “Кавказ” – вони актуальні.
Або прес-конференція Путіна – людство вжахнулося цьому спічу правителя, під ногами якого вже починає колотися власна країна і який в передчутті кінця свого правління “за край світу заглядає, чи нема країни, щоб загарбать із собою, взять у домовину”.
Тобто оце відчуття, коли мертвий хапає живого, коли мертва історична форма – пострадянська Росія – хоче повернутися і відіграти те, що свого часу не відіграв Сталін, адже зрозуміло, що на Україні проект не зупиниться, далі в планах Польща-Фінляндія в кордонах до 1914 року, а далі, либонь, і сталінська маніакальна ідея отримати цілу Європу, бо Сталін, як відомо, був невдоволений ялтинськими угодами…»
Від моменту початку боїв на Донбасі найдорожчим подарунком для Музею Тараса Шевченка в Каневі стала книга про Великого Кобзаря, яка називається «Вічний як народ», з епіграфом «Не вмирає душа наша, не вмирає воля…» Її, знайдену на третину згорілою у розбитій ворожою артилерією школі Широкіного, відбитого у проросійських терористів на Донбасі, тут-таки, на Тарасовій горі, передав музею боєць полку «Азов» Ілля Зелінський з Миколаєва. У своєму короткому виступі він впевнено підкреслив: кожен, хто підняв руку проти української державності й волі, буде покараний. На завершення пролунала його фраза: «Слава нації!» і дніпровські кручі відгукнулися багатоголосим: «Смерть ворогам!»…
За відкритими інтернет-джерелами підготував Ярослав ЗВЕНИГОРА
Боєць «Азову» Ілля Зелінський дивовижно схожий з портретом Шевченка на книзі, яку воїн знайшов у звільненому Широкіному на Донеччині…
