У битві на Черкащині гетьман приставив до дівчини шістьох козаків, щоб подавали їй боєприпаси, якими вона вражала ворожих командирів…
Кажуть, місця не було жінкам на Запорозькій Січі? А поряд з тим українки реально… «козакували»: і ворожі черепи хрускотіли під їхніми шаблями, і пронизані їхніми стрілами, лягали в пилюку українських степів ті, хто прагнув нашої землі – турецькі яничари, польські гусари, бородаті стрільці-московити… Найзнаменитішою жінкою-воїном стала юна Варвара Мотора – в наш час майстриню вбивати на відстані називали б снайпером, а в часи Середньовіччя вороги прозвали її відьмою…
Ніхто не знає, ким були її справжні батьки. Сотник запорожців Яшний зі своїми козаками повертався з походу, коли помітив пожежу в знищеному набігом ординців українському селі. В одній з палаючих хат він почув дитячий плач і вихопив з вогню маленьку дівчинку. Загрубіле у боях козакове серце розтануло, коли побачив очі дитини – вдочерив її, назвавши Варварою. Повернутися на Січ тепер не міг, тож оселився з дитиною біля дніпровських порогів і створив лоцманську флотилію. Так і росла дівчинка поруч з названим батьком – з шаблею і луком, які заміняли іграшки…
У серпні 1635 року запорозькі козаки увірвалися до фортеці Кодак (сучасна Дніпропетровщина), яка вважалася «неприступною» з-за застосованих для будівництва надсучасних на тоді методів французької інженерії і міцного гарнізону польського війська. Проте і ця фортеця репнула, як горішок, коли прийшов, як писав польський літописець: «Сулима з Черкас і ще два полковники з ним, зібравши три тисячі козаків…»
За розпорядженням гетьмана Івана Сулими, у захопленому Старому Кодаку осів загін сотника Яшного, а на посилення йому були відправлені козаки молодого хорунжого Семена Мотори. Між Семеном і Варварою невдовзі спалахнуло кохання, утім, сотник був проти – мабуть, не бачив «доброї партії» для доньки у шибайголові-козакові…
Та драматичному коханню несподівано допомогла… татарська орда, яка здійснила наскок на Самарську переправу, яку охороняли козаки Семена Мотори. У переказах розповідається: у запеклому бою козаки перемогли переважаючі сили ворога завдяки невідомому лучнику, який із засідки надзвичайно вміло влучав стрілами в ординців. Коли ж після бою прибирали вбитих, раптом помітили, що у дуже багатьох ординцях стримлять стріли з написами на них «Варвара Кодак» (на честь фортеці), «Варвара Яшна» (на честь названого батька) і «Варвара Мотора» (на честь коханого). Відтоді дівчину з трьома «прізвищами» так і прозвали «трьохликою», прийнявши до козацького загону, а старий сотник Яшний вже більше не перечив тому, щоб вона вийшла заміж за Мотору, чиє ім’я писала на стрілах поруч з батьковим…
1637-го року, захопивши в Корсуні-Черкасах артилерію, козаки побратима Івана Сулими, гетьмана Павлюка, підняли масштабне повстання проти шляхти. Воно тривало декілька місяців і в грудні завершилося поразками на території Черкащини: біля Кумейок (нині Черкаського району) та Боровиці (Чигиринського району). Віроломно захопленого у полон Павлюка було страчено, а рештки повстанського війська, які зуміли прорватися з оточення, знайшли прилисток на Запорозькій Січі, чекаючи лише на весну, щоб продовжити боротьбу.
У березні 1638 року загони отаманів Острянина, Гуні і Скидана вирушили із Січі проти ворога: водночас кінно й пішо по Правобережжю та «чайками» по Дніпру. Вибивши поляків з Чигирина, перейшли через Дніпро на лівий берег (лівобережні райони сучасної Черкащини і Полтавщина) і провели там цілий ряд переможних битв проти коронного війська Потоцького. Дорогою до повсталих приєднувалися як малонавчені і слабко озброєні селяни, так і козацькі підрозділи – зокрема, від самого початку походу у ньому брали участь і козаки Кодака, а поміж ними – і Семен та Варвара Мотори. Втім, їхні вороги постійно отримували ще більше підкріплення, мали більше зброї і припасів і з часом театр бойових дій був вже не на користь козаків…
В останні дні травня 1638-го повстанці укріпилися біля Жовнина (сучасний Чорнобаївський район Черкащини). У місцині між Сулою і Дніпром козаки геройськи тримали оборону аж до серпня, час від часу отримуючи допомогу з Черкас і Чигирина. Безуспішно намагаючись зламати оборону, поляки несли великі втрати, причому один за одним гинули їхні воєначальники.
Між ворогами почали ширитися панічні чутки про те, що «у козаків є відьма, яка допомагає їм чарами, а ще – бачить далі, аніж птах може бачити і надзвичайно влучно шле кулі з мушкета і стріли з лука…» Кажуть, гетьман Яків Острянин особисто приставив до Варвари Мотори шістьох козаків, щоб ті заряджали їй мушкети, або як скаже – стріли подавали, настільки та була зайнята невпинним «снайперським полюванням» на командирів польського війська. Про це полякам розповів зрадник-перебіжчик – і тоді коронний гетьман Потоцький розпорядився стріляти у кожну жінку, яку побачать між козаками. Причому, щоб надійніше попадати – ядрами з гармат…
Під час одного з тих прицільних обстрілів Варвара загинула і була похована на березі Сули під Жовнином. Проте не загинула її слава…
Поріділа в боях Кодацька сотня з 83-х козаків Семена Мотори вже після поразки повстання прорвалася до Білгорода. Повертатися на підвладні Польщі землі вже не було змоги – і Мотора зі своїми козаками зголосився «освоювати Сибір». Бився проти племен одинців та анаулів, був прикажчиком Колими, керував Анадирським острогом, де під командування українця добровільно вступив навіть знаменитий Семен Дежньов.
Семен Мотора загинув 1652 року в бою проти анаульського князя Мекерка. Та всюди, де колись проходили загони першопрохідців Семена Мотори, на карті залишилися однотипні назви місцевості: «Варварина сопка», «Варварина могила», «Варварині груди», «Розпадок Варвари». Одні казали, що отаман назвав Варварою нову дружину з місцевих сибірських племен, інші – що просто весь час згадував про ту, що назавжди залишилася під Жовниним…
Олександр БРАВАДА, малюнок Святослава ПАЩУКА
