Чигиринщина в усі часи славилася найзатятішими борцями за Волю – винятком не став і початок ХХ століття…
Повстанці легендарного Холодного Яру
Навіть коли по всій Україні вже панували окупанти, Холодний Яр тримався як останній острівець української державності, де билися під двома прапорами: синьо-жовтим і чорним, з написом «Воля України або смерть»…
1918 — 1922 роках православний Мотрин монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких та російських «білих» і «червоних» ), який від моменту організації спротиву очолювали брати Чучупаки.
Контрольована повстанцями територія охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називалися козаками, а командири — отаманами (на згадку про військову традицію козаччини).
У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупак. Йому підпорядковувалися отамани Нестеренко-Орел, Гладченко, Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон, Голик-Залізняк, Вовк, Калюжний, Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.
У березні 1920 року Степова Дивізія армії УНР, яка визволила Херсон від більшовиків і гнала ворогів аж до Чигиринщини, в урочищі Холодний Яр, з’єдналась з Холодноярськими збройними силами. Після загибелі Василя Чучупаки Холодноярську республіку очолив Іван Деркач,згодом – Кость Блакитний…
Владу Холодноярської республіки визнавали й прибережні села (вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, Боровиця, Топилівка, Сагунівка, Худяки, Бужин, Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмину (Погорільці, Чорнявка, Трушівці, Худоліївка та інші).
Підтримували тісні зв’язки з Холодним Яром й вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний (Золотоніський повіт Полтавської губернії, тепер Чорнобаївський район Черкащини), смілянські отамани Іван Полтавець-Остряниця та Яків Водяний, голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманщини), отаман Петро Кучма з с. Аджамки, що неподалік м. Єлисаветграда (нині Кропивницький), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, а отже і села Єлисаветградського повіту, значна частина Олександрійського і Звенигородського повітів, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя та багато інших.
Одним із яскравих ватажків повстанського Холодного Яру був уродженець чигиринської Боровиці, отаман Яків Щириця, який командував Білоярським полком, що що контролював села дніпровського побережжя Чигиринщини.
Останнім з Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з’їзді всіх отаманів республіки був отаман Герасим Нестеренко-Орел.
Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів у засідку. Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в’язниці, 9 лютого 1923 року ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Усі вони загинули смертю героїв…
Військовий, священик, співак, актриса, науковець – кожен з них, як міг, боровся за Україну…
Бравий підпоручник Євген Копац, родом з чигиринського Вітового, на броньовиках знався ще з фронтів Першої світової. Тож службу в українському війську розпочав з посади помічника командира панцирного дивізіону. На панцерниках бронезагонів Дієвої армії УНР козаки любили малювати черепи з перехрещеними кістками – лякали ворога грізними броньованими машинами…
В часи гетьмана Скоропадського був сотником, а з вересня 1919 року й командиром інженерного куреня Запорізької дивізії. У Першому Зимовому поході, в якому став лицарем Залізного хреста, очолював технічну частину штабу Збірної Запорозької дивізії. Пізніше командував автоброньованою батареєю, представляв українське командування при штабі союзницької 6-ої армії Війська Польського, а з травня 1920-го очолив загальний відділ штабу усієї Дієвої армії УНР.
Під час Другого Зимового походу в бою під Миньками потрапив у полон. Разом із ще сімома вищими старшинами армії та співробітниками міністерств УНР був вивезений до Харкова – там 16 лютого 1922 року 33-річний український підполковник був по-звірячому закатований більшовиками…
Лев Жабко-Потапович народився 18 липня 1890 року в Чигирині, у сім’ї шляхтичів аристократичного роду Корибут, які вели родовід від Великого князя литовського Ольгерда. Отримав блискучу освіту – після військової служби в Першому Білгородському уланському корпусі навчався у Київському педагогічному інституті, після закінчення – працював інспектором шкіл. Після революції служив в українському війську, був ад’ютантом генерал-хорунжого Армії УНР Олександра Пилькевича, командира Українського кордонного корпусу в Кам’янці-Подільському. Тут познайомився і одружився з молодою вчителькою Наталією Петрів, з якої після поразки Визвольних змагань пережив усі трагедії і злети на еміграції у Польщі, Німеччині, США. Був пастором церкви в американському Честері, редагував україномовний журнал і входив до Секретаріату світового конгресу вільних українців і робив все для того, щоб Україна колись повернула Незалежність…
Чигиринець Яків Калішевський вже в 9 років був відданий на навчання до Черкаської духовної школи і ще в час навчання у школі отримав першу «серйозну посаду» – став субрегентом шкільного хору. Так само під час навчання у Києво-Подільському духовному училищі водночас був солістом хору Київської духовної академії.
Потрапив до Лаврського хору на Ближніх печерах, працював тут регентом.
Пізніше був у складі оперної трупи, потім — у Харкові в італійській трупі, потім – знову в Київській опері.
З 1883 по 1920 рік (зокрема, і під час Визвольної боротьби) в Києві керував церковним хором.
1920 року в часі боїв за Київ один з більшовицьких артилерійських обстрілів став для Калішевського трагічним — він був поранений в ногу, її довелося ампутувати. Однак продовжував керувати церковним хором малої Софії…
Чигиринка Леся Кривицька у рідному місті навчалась в учительській семінарії, але обрала для себе театральне мистецтво.Акторську діяльність почала 1916 року в трупі Сергія Пронського. У час після Української революції навчалася у Київському музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. У 1919—1920 — актриса Державного народного театру УНР у м. Кам’янець-Подільський. У час наступу більшовиків разом з театром була змушена виїхати на Галичину, а потім інтернована у польський табір Домб’є поблизу Кракова.
З 1921 працює у Львові в мандрівних українських театральних трупах. Наприкінці 1930-х років вела клас художнього слова у Вищому музичному інституті ім. Лисенка у Львові, була актрисою Львівського українського театру ім. Лесі Українки.
І при німецькій, і при радянській владі до Українського театру у Львові, де вона грала в постановках за Старицьким, Франком, Карпенком-Карим та іншими класиками, на вистави тихцем приходили повстанці УПА… Леся Кривицька володіла даром перевтілення у кожній ролі, могла бути ніжною і злою, ґротескною і трагедійною, відкритою, правдивою… У 55-річному віці стала Народною артисткою України.
У час Визвольної боротьби початку ХХ століття Климентій Сіянко, уродженець чигиринських Тіньків… працював у зоологічному парку в Асканії-Новій на Херсонщині. Під час озвірілих боїв він не махав шаблею і в атаки не ходив – селянський син з патріархальної православної родини рятував… тварин у парку. На цей час він зі звичайного батрака вже став заступником очільника парку, німця Фрідріха Фальц-Фейна. «В Асканії повинен бути створений найбільший зоопарк світу, рай для тварин у велетенському заповіднику, — говорив Фрідріх своєму сподвижнику. — Кожна рослина стане жити, як призначено природою. І тварини, які тут будуть жити, не повинні відчувати ніякого страху при кроках людини, яка до них наближається. Спокійно і безтурботно вони повинні будувати свої гнізда і нори, вирощувати своїх дитинчат, і, нарешті, помирати в густій хащі … Степ повинен належати тваринам».
У революційному 1917-му німець назавжди покинув Україну, а чигиринець залишався на своєму місці. Навряд чи звертав увагу навіть на падіння російського царя – в цей час саме радів тому, що в Асканії-Новій вдалося отримати приплод від страусів ему…
Проте ненависні до всього українського московські чекісти довго придивлялися до чигиринця і зрештою угледіли в 65-річному науковцеві прихованого «петлюрівця» – пригадали йому, що в часи УНР був у «Просвіті».
29 жовтня 1933 р. чекісти заарештовують його, на судилищі оголошують одним із «лідерів асканійської контрреволюційної організації», до якої слідчі хіба що страусів тільки і не вписали…
За інформацією з відкритих інтернет-джерел підготував Петро ДОБРО.Фото Анни СЕНІК (Ładna Kobieta) з проекту Міноборони України “Воїн крізь віки”. Колаж Інни ДАНІЛЕЙЧЕНКО
