Окупований Докучаєвськ оточений силами АТО з трьох сторін.
На Донбасі – знову гра м’язами. “І в Миколаїв, і в Одесу, і в Каховку прийдемо господарями”, – зухвало погрожує ватажок бойовиків Захарченко. Утім, просто під носом у хвалька з Донецька, українські війська створили потенційний “котел”, у якому бойовики можуть втратити ціле місто Докучаєвськ.
Недавно бійці 30-ї бригади знищили тут дві артилерійські системи та, ймовірно, новітню російську радіолокаційну станцію. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень, підготовленому журналістом Андрієм Цаплієнком.
“Не відпускати мотузку під обстрілом і не втрачати почуття гумору”, – два головні правила пересування на позиціях під Докучаєвськом. Він не схожий на жодне інше місто посеред донецького степу. Він оточений височезними териконами, наче стіною гірських хребтів. Коли бойовики спробували їх захопити, то з великим здивуванням виявили, що верхівки рукотворних гір зайняті силами АТО. Місто з трьох боків перебуває під вогневим контролем 30-ї бригади. До повного оточення – півкроку.
“За великого бажання є така можливість”, – говорить офіцер 30-ї бригади “Скала”. Здавалося б, лише наказ – і бойовики у “котлі”, а за дві години Докучаєвськ – український. Докучаєвськ як на долоні – українські війська займають позиції на териконах навколо міста, так що лінія фронту оминає його півмісяцем. Єдиний пагорб, який контролює противник, тут називають Мордор. Українські бійці на териконах добре знають, які настрої панують унизу. Там, звісно, ще не готові піднімати синьо-жовтий прапор, але кількість невдоволених “новороською республікою” добігає критичної маси.
У Волноваській районній раді досі не можуть збагнути, чому Докучаєвськ (раніше підпорядковувався цій райраді) подарували бойовикам. “За Мінськими домовленостями – це наша територія, наше місто. А чому його не звільняють, мені незрозуміло. Настрої мешканців – щоби Докучаєвськ був скоріше звільнений і став Україною”, – каже голова Волноваської райради Валерій Лубінець.
Чи не видає голова райради бажане за дійсне, перевірити дуже легко. Вирушаємо на контрольний пункт біля Докучаєвська. У кілометровій черзі люди чекають годинами, аби виїхати з окупованої території – за пенсіями та за продуктами. Кажуть, що на окупованій території немає роботи, а ціни в кілька разів вищі, ніж на вільній території України. Здається, на сепаратистському референдумі вони голосували не за таке майбутнє. І переконують, що до 90% людей на окупованій території хочуть жити в Україні. Якщо люди з окупованої території відверто про це кажуть, значить, відчай пересилює страх.
Та повернення Докучаєвська – справа нелегка. Втрачаючи популярність, окупанти постійно посилюють підрозділи в Докучаєвську. Часто тут можна побачити вояків з розпізнавальними знаками Російської Федерації. Від російських офіцерів й отримують наказ не припиняти обстріли українських населених пунктів.
“Напрямок у них постійно був на Новотроїцьке”, – розповів затриманий бойовик Артем Храпач. Саме у Новотроїцькому, по цей, український, бік знаменитих териконів живуть дружина і дитина арештованого бойовика Артема. Він зізнався контррозвідникам, що з того боку його друг Денис донедавна наводив на мирні будинки 120-міліметрові міномети. Щоправда, своїх про обстріли попереджав заздалегідь. “Постійно дзвонив мені і казав: “Подзвони дружині, сьогодні може бути обстріл”.
Майбутнього немає у “Новоросії”. Рано чи пізно все рівно там буде Україна”, – говорить затриманий бойовик Артем Храпач. Українські бійці на панівних висотах переконані, що це станеться мирним шляхом і для цього не доведеться замикати “котел” навколо Докучаєвська.
