Очільник обласного управління культури Олег Островський закликав не забувати про те, що коли ми згадуємо партизанів – у числі перших повинні говорити про тих, хто в усі часи боронив українську землю від будь-яких окупантів.
Ось як він пише про це на своїй сторінці у “Фейсбуці”:
“День партизанської слави – це день кожного воїна підпілля, хто в будь-які часи воював проти будь-якого чужинця, чий чобіт ступав на українську землю! За “совковою” звичкою багато хто забуває, що в числі таких одними з перших мають згадуватися ветерани УПА…
Сьогодні, разом з Миколою Івановичем Кривоносом, головою обласного товариства політв’язнів і репресованих, відвідав трьох героїчних жінок, які боролися в українському підпіллі – від імені обласного управління культури і взаємозв’язків з громадськістю та “Вільного козацтва Холодного Яру” вручив їм квіти, патріотичну пресу і невелику матеріальну допомогу…
Всі три патріотки потрапили до таборів, коли були зовсім юними і навіть заміж всі три повиходили у Сибіру – за таких же, як і самі, “українських буржуазних” націоналістів…
МАРІЯ ІЛЛІВНА ШАПІРЕНКО – племінниця легендарного керівника охоронної боївки Романа Шухевича, Михайла Зайця (псевдо “Зенко”) – вся її родина була репресована, а сама вона, як зв’язкова УПА, 1947 року потрапила до табору, потім залишилася на поселення – і 35 років провела в Магадані. Досі чітко пам’ятає, що завдання з лісу отримувала її мама – через “грипси” (шифровані повідомлення).., Досі пам’ятає прізвища і псевдо усіх 25 полеглих за Україну підпільників з рідного села на Львівщині з дивною “німецькою” назвою – Берлін… Досі пам’ятає, що у кожній вантажівці, яка завозила в село чужинців-енкаведистів на кожній лавці сиділо по п’ятеро чужих вояк – так було легше рахувати, скільик окупантів – щоб передати інформацію до лісу… Пам’ятає абсолютно все, а 7 вересня Марії Іллівні виповнилося вже 88 років…
ЄВГЕНІЯ АНДРІЇВНА СОЛТЕС була “станичною” – коригувала роботу зв’язкових. Від побоїв під час допитів НКВД майже втратила слух, поневірялася в таборах Уралу, а потім Магадану. Виішла на волю зі зламаним здоров’ям, але незламна духом. Їй вже 91 рік, проте бадьориться…
ТЕКЛЯ ВАСИЛІВНА ВІТРІВ у підпіллі мала псевдо “Серце” – забезпечувала повстанців продуктами, медикаментами, інформацією. Декілька раз вдало втікала від облав. Одного разу навіть спілкувалася зі своїми переслідувачами, які розпитували у неї, чи не бачила вона… Теклю Вітрів – тобто саму себе. Зрештою, її піймали у день Вознесіння, коли всі йшли до церкви – і запроторили до сибірських таборів, де навчилася сосни валяти і золото в копальнях “мити”… За довгі роки таборів мала єдину віддушину – три дні відпочинку від каторжної роботи на золотому “прііску”, ще й додатковий пайок з хліба і оселедців на ці три дні – за знайдений і зданий 38-грамовий самородок золота…
93-річна Текля Василівна згадує про те все з гумором і навіть не скаржиться на зламане життя, а навпаки – закликає нас бути впертими на обраному в житті шляху і не звертати з нього…”
