Микільська церква в Києві (пізніше знищена більшовиками). 1919 року саме тут прозвучала перша літургія українською мовою...
У січні 1919 року в УНР було прийнято “Закон про верховне управління Української православної автокефальної синодальної церкви”. Цій церкві судилося пережити державу, у якій її створили…
Вже знищені були державні інститути й армія УНР, заборонені тризуб і синьо-жовтий прапор, а українська автокефальна церква продовжувала існувати. Повністю її ліквідували більшовицькі спецслужби тільки наприкінці кривавих 30-х років. Так сталося, що всіх трьох митрополитів, які правили Українською автокефальною православною церквою в час між двома світовими війнами, дала земля Черкащини.
Першим митрополитом Київським і всієї України став Василь Липківський, уродженець Попудні Монастирищенського району, син місцевого священика, який першу духовну освіту здобував у 1873–1979 роках в Уманській бурсі, а після закінчення Київської духовної академії першим місцем роботи у 1890 році мав посаду законовчителя Черкаської чоловічої гімназії. Обраний 1919 року митрополитом автокефальної церкви, Липківський, за визначенням академіка Агатангела Кримського, став “апостолом українського релігійно-національного відродження”. 22 травня 1919 року у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича отець Василь особисто відслужив першу літургію українською мовою у Микільському соборі Києва, збудованому гетьманом Іваном Мазепою. За згадкою самого священика, “зібралася така сила народу, що не тільки в Соборі, а й навколо нього було тісно; весь нарід плакав, чуючи Апостол, Євангелію, Псалми рідною мовою; всі відчували, що це вперше після віків неволі “моляться на волі невольничі діти”, як провіщав Шевченко”…
Василя Липківського розстріляли в останні дні листопада 1937 року, через 10 років після того, як радянські спецслужби спромоглися усунути його від керівництва автокефальною церквою України. Його звинуватили у прагненні “відторгнення України від СРСР” і “антирадянській агітації у великих масштабах”. Місце поховання закатованого священика досі невідоме. У Києві на Лук’янівському цвинтарі встановлено символічний хрест пам’яті Василя Липківського. Восени 1983 року в Українському пантеоні Саут-Баунд-Бруку в США митрополитові встановлено величний монумент коштом українців Канади, США, Німеччини й Австралії. Автором ідеї і найактивнішим учасником спорудження монументу став відомий американський громадський діяч українського походження (родом з Лисячої Балки Катеринопільського району Черкащини) Петро Матула. На постаменті – слова самого Василя Липківського: “Тепер вже ми маємо свою рідну Матір – свою Церкву святу українську, яка звертається до вас зі словом Христовим нашою рідною мовою”… Духовенством і парафіянам сучасної УАПЦ Василь (Липківський) вшановується як священномученик.
1927 року замість Василя Липківського, усунутого на вимогу радянської влади з посади митрополита, Українську автокефальну православну церкву очолив Миколай (Борецький), родом із Сарн того ж Монастирищенського району Черкащини, де народився Липківський. Арештований НКВС і доведений тортурами до божевілля, Борецький, який перестав бути митрополитом 1930 року, був відправлений до Соловецького концтабору. Помер 1934 року…
Останній митрополит передвоєнної автокефальної церкви Іван (Павловський) народився в селі Чигиринського повіту, яке нині належить до Кіровоградщини, проте життя його тісно пов’язане з Черкащиною. Перш ніж вступити до Київської духовної семінарії, закінчив бурсу в Умані. Сан священика отримав разом із приходом 1915 року в селі Лебедин Шполянського району Черкащини, а 1922 року в Софії Київській отець Іван був висвячений митрополитом Василем Липківським на єпископа Черкасько-Чигиринської округи. 1930 року в Харкові Надзвичайний собор УАПЦ обрав Івана Павловського митрополитом Київським і всієї України. Після політичних переслідувань і серії арештів Івана Павловського у серпні 1936 року розстріляли за вироком трійки НКВС.
Тяжка і специфічна справа – намагатися розібратися у тонкощах церковної автокефалії. Одне можемо сказати – наші земляки щиро вірили у Бога, а ще – у те, що перед Богом українці рівні серед рівних і вільні серед вільних. Назавжди…
Олександр БРАВАДА
