20-річчя Незалежності України у 2011 році сприймалося виключно як формальність. На троні в Києві був «удільний князь» Віктор Янукович, який слухняно виконував вказівки московського правителя і можна було лише уявити усмішечку господаря Кремля, коли він слав вітання українцям з тією «свободою»…
Моєю реакцією на ці відчуття стало створення у тому ж, 2011 році газети «Козацький край» – як спротив проти намагань тодішньої влади знищити українську історію, самосвідомість і зрештою державну незалежність…
Наступного, 2012 року, День Незалежності ми з друзями зустрічали на Соловках – острові посеред Білого моря, куди Москва зіслала останнього кошового Запорозької Січі і де знищила в монастирі, перетвореному на концтабір, десятки тисяч кращих з українців У рамках автопробігу «Вогонь Волі» ми здолали тоді 5,5 тис. кілометрів…
Після тієї поїздки було багато листів вдячності за відродження історичної пам’яті – від українців з Польщі, Росії, Австралії і навіть Ватикану. Привезений з тієї поїздки соловецький камінь ліг під амвон православного козацького храму Святого Петра Багатостраждального (Калнишевського), будівництво якого за допомогою багатьох патріотів невдовзі було завершено, а освятив храм Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет…
Революційна зима 2013-14 років багато що змінила в житті українців. «Козацький край», який на той час мав реєстрацію вже не обласного, а всеукраїнського видання, не був стороннім спостерігачем того, що відбувалося, а привезений нами з Холодного Яру величезний холодноярський чорний прапор «Воля України…» прикрасив верхівку «йолки» посеред Майдану. З трьох хлопців, які чіпляли той прапор, нині серед живих – лише «Гайдамака» з батальйону «Айдар» – двоє інших, що добровольцями воювали в ЗСУ і Нацгвардії, загинули на Сході…
Саме подіям війни, яку називають «АТО», «Козацький край» присвятив свої публікації наступного року: якраз напередодні Дня Незалежності 2014 року, за підтримки голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка і командування підрозділів українських військ стартував наш новий спецпроект «Батальйони волі». Спецвипуски газети, присвячені батальйонам «Черкаси», «Айдар», «Азов» та іншим збройним формуванням потрапили «на передок», у родини добровольців та мешканцям визволених територій Донбасу – їм нагадували історію Слобожанської України і те, що ця козацька земля аж ніяк не може бути «Новороссієй»…
У липні 2014-го, коли від рук бандитів у Щасті під Луганськом загинув командир підрозділу «Холодний Яр» при батальйоні «Айдар» Євген Войцехівський зі Сміли, автор цих рядків був з ним поруч. Ще встиг довезти його живим до лікарні, та наскрізні кульові поранення зробили свою чорну справу…
«Козацький край» написав тоді першим про загибель легендарного Воїна, за вбивство якого сепаратисти навіть встановили винагороду. Інформацію підхопили всі українські, але заодно – і російські та сепаратистські ЗМІ.
У запаленій уяві автора статті в сепаратистському виданні «Антиоранж», який не приховував своє захоплення гітлерівським Третім рейхом і навіть прізвисько собі взяв на німецький манер – «Зонгер» – «Козацький край» описувався як «одна с газет на Украине, которые финансировалась с 1990 года от Госдепа США или зарубежных фондов». Штат нашої редакції – зовсім невеликий, тож лікарів не маємо, а відповідно не можемо фахово прокоментувати хворобливе марення. Навіть приємно, коли вороги України вважають нас такою потужною розгалуженою мережею, та ще й фінансованою безпосередньо Держдепартаментом США. Шкода, що це неправда – інакше газета виходила б частіше. Та й вік нашої газети – не 26 років, як пише російський «ісслєдоватєль»: взимку виповниться всього 5 років від часу виходу першого номера…
Та головне в іншому: нинішній День Незалежності – і якщо держава досі ще тільки вчиться бути повністю самостійною, та головне, що відчуття Волі прокинулося в мільйонах українців – і їх прагнення бути вільними вже не спинити!
Олег ОСТРОВСЬКИЙ
