У кожного народу – свої традиції, у кожної нації – свої герої. Як Колумб дав велич своїй Іспанії, відкривши Америку – так українські козаки відкрили нові горизонти для своєї землі, подарували народу споконвічні традиції прагнення волі…
В одні й ті самі дні серпня далекого 1492 року народжувалася і Колумбова, і козацька слава. І коли мореплавці Христофора Колумба вже завершували завантажувати зброю й продукти на кораблі експедиції «до Індії», яка приведе їх в Америку, то саме в цей час у пониззі Дніпра українські козаки на «чайках» вступили в бій проти важкої турецької галери – бій, який назавжди залишить слід в історії…
1 серпня 1492 року датована перша письмова згадка про запорозьких козаків. Кримський хан Менглі Герай пожалівся в листі великому князю литовському Олександру – мовляв, нема управи на «черкасів» (так називали козаків), бо налетіли вони на турецьку галеру біля Тягині, взяли її на абордаж, визволили братів-українців, які були прикуті до галерних весел, а екіпаж галери порубали на капусту…
І до сьогодні день 1 серпня українці, що шанують свою історію, згадують як день, коли вперше в історії правителі середньовічної Європи переписувалися між собою, дивуючись силі і звитязі наших предків…
Мине дві сотні років і з’явиться козацька дума, яку співатимуть кобзарі, вкладаючи в уста полковника Филоненка з війська Хмельницького слова:
Ідіть ви зі мною, корсунським полковником,
В охотне військо гуляти,
Під город Тягиню, на Черкень-долину,
За віру християнську одностайне стати,
Лицарської слави заживати!
Не мине після цього й століття, як вже під сучасною назвою Бендери колишня Тягиня вигулькне в історії як місто, де гетьман Пилип Орлик підпише й проголосить першу Конституцію України – документ, який заслуговує, щоб згадати його повну назву. «Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах»… Чому такою довгою була ця назва? Та тому, що кожне слово в ній мало нагадувати правителеві-гетьману: він – тимчасово на посаді, обраний козаками і несе перед ними повну відповідальність за дотримання прав і свобод козацького люду…
У сучасних Бендерах, другому за значимістю місті самопроголошеної «Придністровської республіки», яка в усьому дослухається Москви, якось «позабули» нині і про українців, які живуть понад Дністром, і про давнюю козацьку славу, і про нещодавню допомогу УНСО… Говорячи про Україну, тут користуються штампами московських «методичок», хоча на вулицях Бендер досі всі назви дублюються, окрім російської і молдовської – ще й формально українською мовою, хоча в написанні українських слів можна побачити… російські «Э» та «Ы». Українцям у Бендерах намагаються стерти з пам’яті козацьке прагнення до волі, а натомість – насадити «желаніє бить частью трієдіного руського народа»…
Цікаво, що прагнучи відновити єдність Молодови, у офіційному Кишиневі вважають за необхідне повернути Бендерами старовинну назву Тягині – міста, де вперше гриміла слава українських козаків…
Згадуючи про відкриття Колумба, маємо не забувати: його відкриття слугувало імперській величі Іспанії і захопленню нею величезних колоній. Але згодом та велич згасла, бо недовговічна «слава» держав, які живуть загарбанням чужих земель. Козацька ж слава жива й досі: на неї рівняються сучасні українці. Цікаво було бачити на Майдані, а потім у перших рядах добровольців на Східному фронті козацькі «чуби» – такі ж, як на головах козаків, які понад пів тисячоліття тому штурмували ворожу галеру біля Тягині, нещадно рубаючи тих, хто посягнув на козацьку волю…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ
