29 червня 1659 року відбулася переможна Конотопська битва, у якій українці отримали блискучу перемогу над московитами. Козаки, керовані полковником Гуляницьким, відбили у ворога Лубни, Гадяч, Конотоп і переслідували окупантів аж до кордону з Московщиною…
Знаменита битва влітку 1659 року під Конотопом стала славетною сторінкою в історії українського війська й ганебною – для російського. Саме час згадати нашого земляка з Корсуня на Черкащині, полковника Григорія Гуляницького, шаблі козаків якого змусили здригнутися російського царя…
“Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву…” Так описував реакцію на звістку про поразку під Конотопом від українських козаків російський історик Соловйов.
Під час Визвольної війни Гуляницький, за дорученням гетьмана Хмельницького, двічі очолював українське посольство до Москви: у 1649 та 1654 роках. Та пізніше, побачивши, як “братня” Москва ставиться до виконання Договору з Україною, став її заклятим ворогом.
1658 року Москва відкрито підтримала українську опозицію законному гетьманові Виговському, царський уряд перейшов від підбурювання громадянської війни в Україні до збройного вторгнення російських військ. Армія воєводи Ромодановського захопила ряд міст України, по-звірячому розправившись не тільки з прихильниками гетьмана, а й зі звичайним мирним населенням. Літописець того часу так згадує прихід Ромодановського в Конотоп: “Він зустрів процесію громадян міста, перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи…”
Така поведінка московської армії тільки додавала прихильників гетьманові Виговському та їхнього бажання вигнати зайд із України. Росія ж у відповідь розширила військове вторгнення: навесні 1659 року на допомогу військам Ромодановського вирушила армія князя Трубецького…
Бої загонів Гуляницького проти росіян були абсолютно успішними: він відбив у московитів Лубни, Гадяч, а потім і Конотоп. Після цього, з 21 квітня по 29 червня, цілих 70 днів, 4 тисячі його козаків утримували Конотоп, відбиваючи численні атаки 150-тисячного війська Трубецького, що оточило місто. На пропозицію зрадити Виговського, Гуляницький гнівно відповів, що росіяни в Україні “многі міста випалили і висікли, краще бути у турка, ніж у москалів…” І сказав, що повірить у мирні наміри Москви тільки тоді, коли вона прибере геть з української землі свої війська…
У червні козаки, керовані Іваном Виговським та братом Григорія Гуляницького Степаном, повністю розбили під Конотопом 30-тисячний кавалерійський корпус Пожарського. Почувши про цю поразку, Ромодановський покинув мрії про взяття Конотопа й почав поспішний відступ з України. Його наздогнали козаки Григорія Гуляницького: несподіваний удар дав українцям багаті трофеї – артилерію, скарбницю, обоз і безславно втрачені росіянами знамена. Сам князь Трубецькой ледь не загинув і був двічі поранений. Козаки переслідували недобитків аж до самого кордону з Московщиною. На жаль, результатами тієї перемоги Україна не скористалася і вільною тоді не стала…
Олександр БРАВАДА
