“Добрий вечір вам, малята, любі хлопчики й дівчата!” – цими словами діда Панаса протягом понад 30 років поспіль розпочиналася улюблена телепрограма української дітвори радянської епохи – “На добраніч, діти”.
Чисті дитячі сердечка вважали його мало не за рідну людину, холодні ж серця чекістів з КДБ – за людину “ідейно чужу”. Чому так повелося? Бо Петро Вескляров, як насправді звали цього харизматичного актора, не тільки вишитою українською сорочкою око їм мозолив, а й своєю любов’ю до анекдотів, не надто лояльних до радянської влади…
Народився Петро Юхимович 10 червня 1911 року в Тальному на Черкащині. У 20-річному віці став актором Черкаського робітничо-селянського театру, де трудився до самого початку війни. Коли ж прийшли німці – потрапив до концтабору, звідки незабаром зумів утекти. Перебравшись до окупованого Києва, організував на залізниці… не диверсії, а драмгурток для залізничників. Деякі тальнівські старожили стверджують, що до війни актор мав прізвище Весклер і додав до нього російське закінчення саме після втечі з табору… Коли ж радянські війська визволили українську столицю, акторові не пробачили те, що при німцях він був на сцені, а не в підпіллі, – з Києва вислали.
До столиці зміг повернутися тільки 1958 року. На кіностудії Довженка зіграв чимало ролей – в основному, “другопланових дідусів”, зокрема у фільмах “Циган” та “Вій”. Справжню ж славу здобув саме як дід Панас у дитячій програмі, хоча саме це його й згубило як кіноактора: відтоді тільки з’являвся на екрані в якомусь кіно, як зала починала гудіти: “О, дід Панас!” Режисери перестали запрошувати…
В 1970-х роках, у розпалі гоніння на антирадянщину, колоритного діда Панаса стали підозрювати в націоналістичних настроях. Найдивнішим кадебістам видавалося те, що актор розмовляв виключно українською мовою, стверджуючи, що російську… вивчити не може. Навіть у кіно репліки його персонажів доводилося озвучувати більш “інтернаціональним” акторам. Кілька разів Весклярова навіть звільняли, але кожного разу редакцію програми на Хрещатику, 26 буквально завалювали листи з вимогою: “Поверніть діда Панаса – дитина не хоче лягати спати без його казок!” Про причини того, що він щезав з телеекрана, в народі ходили байки – мовляв, хильнути любить дід. У ті часи від малого до старого зі смішками переповідали одне одному й про те, що якось дід, завершуючи казку, несподівано проголосив: “Отака фігня, малята…” Ті, хто з ним працював, усміхаючись, стверджують – не було такого. А от те, що у свої 80 вже міг замовкнути під час ефіру, а одного разу навіть упав зі стільця – то це правда, кажуть…
Помер актор 5 січня 1994 року. За страшним збігом обставин, того дня на кіностудії Довженка прощалися з тілами померлих ще 8 працівників, тому, за спогадами події, прощання “перетворилося на конвеєр”… У Петра Весклера були син і донька. Син загинув від рук злочинців на вулиці вечірнього Львова. А донька разом з мамою емігрувала до США. Вони й зберегли чудом уцілілий запис однієї з програм діда Панаса – з казочкою про перегони Зайця і Їжачка. Це єдине відео, де культового діда можна бачити живим цілих… 22 секунди. Цікаво, що коли київські брати Капранови випустили дві відеокасети з цим записом та “екранізованими” казками з голосом діда Панаса за кадром, реалізувати їх взялися тільки в магазинах Львова, Києва і Черкас – міста, де дід Панас в молодості учився акторської майстерності…
Андрій КРАВЕЦЬ
