Олена Степанів та невідомий поранений український "січовик" на фото, віднайденому в архівах шведського принца Карла
У часи Першої світової війни фінське місто Хапаранда став центром обміну пораненими військовополоненими усіх країн, які приймали участь у тій війні. Обміни проходили під егідою шведського відділення організації Червоний Хрест, яким керував принц Швеції Карл, син короля Оскара Другого і королеви Вікторії.
Днями, працюючи над фотоархівами принца Карла, дослідник з Росії, який друкується у «Живому журналі» під ніком d-clarence, виклав у мережу Інтернет 22 світлини, які досі ніде не друкувалися і попросив допомогти ідентифікувати, солдати яких армій на цих знімках зображені. Процитуємо текст повністю мовою оригіналу: «Все, кто занимаются историей Первой мировой, знают, что за уникальный город был Хапаранда, что на севере Финляндии, располагавшийся прямо на границе Российской Империи и Швеции. Всю ПМВ через него, при посредничестве Шведского Красного Креста, проходил обмен ранеными военнопленными между Российской империей и Германией, Австро-Венгрией, Турцией. В городе работали миссии всех воюющих сторон европейского театра военных действий. Вообще, я считаю, что те события достойны кинофильма вроде “Касабланки”. Но сейчас не об этом. Разбирая архивы принца Карла, обнаружил фотоальбом из Хапаранды. Выкладываю наиболее интересные фотографии для всех, кто интересуется Историей.
В основном здесь снимки сестер ШКК и военнопленных. Много фотографий совершенно не типичных для того времени. Всех, кто в теме, прошу – помогайте опознавать!
Открывает парад умопомрачительная австриячка (?) и венгр (?)…»
На тому першому фото виявилася… Олена Степанів з Українського Легіону Січових Стрільців із ще одним, невідомим пораненим «січовиком» на милицях. Це зразу ж помітив користувач ЖЖ з України, який має нік krutyvuss – він вказав, що це – українка, а не австрійка і дав посилання на ілюстровану статтю про Степанів у «Козацькому краї» – датовану ще груднем 2012 року. У «Живому журналі» зразу ж почали активно перепощувати цю інформацію, а отже, ексклюзивні фото Олени Степанів невдовзі розійдуться по різних виданнях України та закордону.
«Козацький край» не упускає можливості опублікувати ці знімки першим з інформаційних видань – скориставшись тим, що наші публікації допомогли ідентифікувати цю українку, яка прославилася в боях Першої світової…
З 22-х вперше опублікованих знімків із фінської Хапаранди 24-річна українка Олена Степанів зображена на двох. Ось друге з цих фото.
Нагадаємо: Олена Степанів – доброволець легіону Українських Січових Стрільців, відзначилася у переможних боях проти російських військ на горі Маківці у Карпатах, за що нагороджена срібною медаллю Хоробрості. Влітку 1915 року Олена потрапляє у російський полон, в якому перебуває під суворим наглядом до Лютневої революції 1917 року. Відповідно, знайдені росіянином у шведському архіві фото датуються саме цим роком або кінцем 1916-го.
У жовтні 1918 року за дорученням українсько-галицького керівництва Олена Степанів вела у Києві таємні переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, активно діяла в заходах по створенню Західноукраїнської Народної Республіки…
1919 року працює референтом преси Міністерства закордонних справ Української Народної Республіки.
Пізніше закінчила університет в австрійському Відні й надалі займалася науковою діяльністю, проживала у Львові та в Києві. У грудні 1949 року заарештована МГБ за зберігання «націоналістичної» літератури, зв’язок з ОУН та публікацію антирадянської статті у журналі «Ідея і чин», відправлено до таборів – на 7 років, звільнена по амністії лише 1956 року…
Особливо актуальною (ще й досьогодні) є книга Олени Степанів «Крим — ключ до Чорного моря», що надрукована була 1943 року у львівському журналі «Дорога». Ось лише одна цитата з цієї книги: «У чиїх руках глибоко висунутий у море Кримський півострів, той має можливість не тільки захопити чорноморські шляхи, але й стати паном цілого півдня Східної Європи. Природних, затишних і добре захованих пристаней Криму, а в першу чергу, воєнної твердині Севастополя, не заступить ні Одеса, ні Миколаїв, Херсон чи Ростов».
Шкода, що в нас мало хто перечитує мудрі публікації минулих часів…
Ярослав ЗВЕНИГОРА
