На відміну від нинішньої практично весняної погоди, два роки тому у цей самий час місяць лютий оправдував свою назву на сто відсотків. І це було добре, бо мороз тримав вкупі барикади на Майдані в Києві – всі ті шини, дорожні знаки, перевернуті кіоски і ламані вуличні лавки були звалені докупи, засипані снігом і залиті водою, яка перетворювала барикади на суцільні крижані брили, здатні зупинити не те що «беркутівців» і внутрішні війська, а й їхню техніку…
Пізніше вияснилося, що не такі ті барикади й міцні, але коли на них штурмом пішли міліцейські бронетранспортери – виявилося, що міцнішими за крижаний панцир барикад і за броню спецавтомобілів є звичайні люди, які повстали проти режиму Януковича.
В ті дні, влучно кинувши пляшку із запалювальною сумішшю, першим підпалив міліцейський бронетранспортер Євген Войцехівський з черкаської Сміли. Коли закінчиться Майдан, він одним з перших піде у так звану «зону АТО» – у складі добровольчого батальйону «Айдар» очолить штурмову групу «Холодний Яр». Про нього, як про аса-снайпера з позивним «Чех» знатимуть не тільки наші бійці, а й вороги, які призначать винагороду за життя українського патріота. Женя Войцехівський загинув у Щасті на Луганщині – помер фактично у мене на руках…
Одним із символів Майдану в Києві була так звана «йолка», недолугий недобудований каркас якої височів поруч з Головпоштамтом. В усіх новинах тоді показували прапори, гасла і транспоранти, вивішені на цій «ялинці» з металу. І чи не найчастіше в сюжетах мелькав привезений з Черкащини величезний чорний холодноярський прапор, закріплений на«йолці» – з білим тризубом і написом «Воля України або смерть». На сьогодні з трьох козаків Самооброни Майдану, які тоді чіпляли цей прапор, живий лише «айдарівець» Андрій «Гайдамака» – двоє інших полягли у боях на Сході…
Я був і на похоронах двох майданівців з Черкащини, які поповнили ряди Небесної Сотні у лютому 2014 року – Юрія Пасхаліна зі Смілянщини і Максима Горошишина з Кам’янщини. Але не думав, що влітку 2015-го хоронитиму ще одного майданівця, Іллю Іделя з Червоної Слободи – з яким не тільки жив у одному селі, а ще й був колись його вчителем у місцевій школі. Ілля теж воював у «Айдарі», прославився як найкращий гранатометник батальйону і отримав смертельне поранення… На честь Іллі було перейменовано вулицю Радянську у рідній йому Червоній Слободі та вже у лютому 2016-го, за якийсь тиждень до вшанування Героїв Майдану рішенням суду вулиці повернуто назву «Радянська». І це – при тому, що якраз до другої річниці Майдану Законом про декомунізацію було визначено термін перейменування вулиць, названих на честь тоталітарних символів СРСР – тож назва «Радянська» має щезнути вже 21 лютого!
Спротив радянського, закостенілого, такого, що намагається затягнути націю у рабське минуле, відчувається ще багато в чому. На жаль, чимало є й тих, хто намагається скористатися часом, щоб набити власні кишені – поки майданівці далеко і воюють на фронті. Не розуміють, що Майдан – це поняття не шматочка території столиці нашої – бо цей Майдан розрісся на всю країну і власне сааме реальний, тваринний страх перед нашим Майданом став одним із чинників того, чому в наш Крим і Донбас вторгся ненажерливий сусід – він намагається зупинити крокування Волі й Демократії ще на підходах до своїх кордонів…
У часи Майдану народився анекдот, згідно якого остаточні тиша й мир настануть лише тоді, коли в Москві пиво за гривні продаватиметься. Насправді ж, для початку маємо зробити остаточно вільною свою власну землю – подвиг Небесної Сотні і тих сотень, які полягли в «АТО», зобов’язує намагатися зробити життя України кращим…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора газети “Козацький край”, №2 (76) від 19 лютого 2016 року
